РАННЄ ВіДРОДЖЕННЯ І ГУМАНІЗМ В ІТАЛІЇ В ХІУ-ХУ ст.

30. РАННЄ ВіДРОДЖЕННЯ І ГУМАНІЗМ В ІТАЛІЇ В ХІУ-ХУ ст.

Термін «Відродження» вказує на зв'язок нової культури .з античністю. В результаті озиайомлення зі Сходом, зокрема з Візантією, в епоху хрестових походів і регулярних зносин з Левантом. Використовуючи античну ідеологію, створену колись у найбільш пожвавлених економічно і найбільш демократичних за своїм політичним ладом стародавніх містах, нова буржуазія, що народжувалася, не просто пасивно засвоювала стародавню культуру,   а   переробляла   її   по-свосму,   формуючи   новий світогляд, протилежний світоглядові феодалізму, що панував до того. Друга назва нової італійської культури - гуманізм - саме IX свідчить про це. Гуманістичні культура в центрі уваги ставила саму людину (homо - «людина», humanus - «людський»), а не божественне, потойбічне, як це було в середньовічній ідеології. У  гуманістичному   світогляді  аскетизмові   вже  не лишалося місця. Найпомітнішою фігурою на грані середньовіччя і нового часу був флорентієць Данте. Його «Божественна комедія», як ніякий іиншіі твір його часу, відобразила усю ідеологію середніх віків.                                                                                       Видатними представниками літератури Відродження були два ііниих флорентійських письменники: Франческо Петрарка і Джованні Бокаччо. Перший своїми любовними сонетами, які він присвятив своїй коханій Лаурі, другий своїм знаменитим «Декамероном».

Мистецтво раннього Відродження було представлене насамперед новим живописом. Найбільшими його майстрами були Джотто і Мазаччо —флорентійські художники, які писали головним чином на церковно-релігійні сюжети, але надавали своїм зображенням реалістичних рис. Найвидатнішим скульптором раннього Відродження вважається Донателло, який одночасно був і великим художником-портретистом.

Будівництво великих споруд, соборів і  палаців завдяки вдосконаленню будівельної техніки почало пропадіггись значно швидше     порівняно      з     минулими     часами.     .   У   XVI   ст.    гуманізм   остаточно   перетворився   на загальноєвропейський культурний рух, шо завдав смертельного удару середньовічній схоластиці. Велике значений для розвитку нової, буржуазної культури мало винайдення книгодрукування (1445   р.).      Заслуга   винахідника   книгодрукування   Иоганна Гутенберга в тому, що він винайшов рухомі букви, які спочатку робились з дерева, а потім були ним же замінені металевими, винайшов   особливий    прес-г.ерстат,    гцл   лаяна   можливість друкувати на обох сторінках паперового арку

Роль церкви та її еволюція в країнах Західної та Центральної Європи.

29. Роль церкви та її еволюція в країнах Західної та Центральної  Європи.

Значення   церкви   у   середньовічному  суспільстві   було   дуже    велике.    Церква    була    найбільшим землевласником у кожній з європейських країн. Майже третина земель у різних королівствах належала церковним корпораціям. Церква  була  великою  політичною  силою.  Духівншспю  було широко   представлене    у    середньовічних    станових    зборах (Генеральні штати,   парламент,  кортеси та  іи.). Та особливо значною була роль церкви в галузі ідеології. Церква освячувала своїм   авторитетом   середньовічний   феодальний  лад   і   була духовним керівником феодального суспільств.      

Однією з харак­терних    рис    середньовічного     світогляду,    в    дусі    якого виховувались    народні    маси,    був    релігійний   аскетизм.    В аскетизмі земний світ і  сама  людина  в її тілесній природі уявлялися втіленням гріха і зла. Обов'язком віруючої людини було поступове звільнення душі  від земних пут, безперервна боротьба з «пристрастями», щоб підготуватись до переходу в кращий, потойбічний світ. Для   цього  церква рекомендувала пости,   молитви,   каяття,   умертвіння    плоті   .

Найвищим подвіггом вважався цілковитий   відхід  від  світу   в   монастир. Буйні  і  розбещені феодали, звичайно, й гадки не мали бути аскетами. Чимало людей, що належали до різних класів, у більшій або меншій мірі віддавали    йому    данину,     намагаючись     часом    серйозно виконувати    його    настанови.     Проте     вплив    церкви    на середньовічний світогляд  був  не   завжди  однаково сильним.

Наїбільшу       монополію        на        ідеологічне       керівництво середньовічним   суспільством   церква   мала   в   ранньому   се­редньовіччі - приблизно до другої половини XI ст. Далі, в XII-XIII   ст    церква,   хоч    і    утримувала    офіційно   ідеологічне керівництво в своїх руках і навіть посилювала його в окремих  формах     (розвиток      університетів,      створення     закінченої філософсько-богослвської системи - схоластики і т. іи.), але одночасно культура в Європі в цей період розвивалася поза церквою   і   навіть   частково   проти   неї. 

 Офрмлеиия  міської бюргерської літератури  з   її  загальними  антифеодальними  й реалістичними    тенденціями    і     різкими     випадами    проти духівництва    особливо    наочно    свідчило    про   цей    процес визволення суспільства   від  церковно-ідеологічиої опіки,   що почався. У ХІУ-ХУІ ст. в Європі досягла високого ступеня нова культура Відродження, або гуманізму. Більшість гуманістів були цілком байдужими та індиферентними у церковно-релігійних питаннях. Поява гуманістів свідчила про втрату церквою впливу на   найбільш   прогресивні,   передові  верстви   європейського суспільства періоду пізнього середньовіччя.

СЕРЕДНЬОВІЧНА КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

28.      СЕРЕДНЬОВІЧНА       КУЛЬТУРА      ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

Середньовічна культура була тісно пов'язана з церковно-релігійною      ідеологісю.      Вплив      церкви     позначився       у найрізноманітніших галузях середньовічної культури - в науці школі, літературі, мистецтві.Середні віки лишили багатії пам'яток архітектурного мистецтва. Романський і готичний стилі цікавішою й досконалішою з технічною погляду е пупічші архітектура, її характерною рисою було високість, гостра стрілчаста арка високі і витончені колони, їх вікна були великі з безліччю кольорових шибок, велика кількість опуклих прикрас. Готичний собор був своєрідим архітектурним ценром середньовічного міста.Панівний клас світських феодалів - рицарство, виробив на поч.. 1З ст. складній ритуал звичаїв, манер, світських розваг. Були поширені  рицарські турніри. Створювались военні пісні що   прославляли  подвиги  рицарів.   Поширювались  рицарські романи: про короля Артура, про Амадіса Галльського. Городяни, як і рицарі мали свої улюблені розваги: карнавали, вуличні процесії з музикою і в масках. Театр у вигляді драматичних сцен па біблейські сюжети. Потім  поступово включався спітськшї побутовий     матеріал,  що  набутекомічно-сатиричноіг> характеру.  Селянська   культура  була представлена  у  вигляді фольклору,    усної    безіменної    творчості.    Народні    балади. Жонглери і шпільмани - були співаками й музикантами, що зображували осіб різних станів у сатиричному вигляді

Причини і наслідки хрестових походів

27.Причини і наслідки хрестових походів

Зовні походи мали релігійний характер, бо видавалися церквою за боротьбу «хреста проти півмісяця» - Християнство проти ісламу; метою походів офіційно вважалось визволення Палестини від «невірних» і повернення християнам Балканськії півострів і Кіпр в той час відносили до Близького Сходу. Насправді Це були завойовницькі походи, и яких європейські барони і рицарі безсоромно грабували багаті східні міста, завойовували собі цілі князівства і королівства, здобували нових платників феодальної ренти. Ти у хрестових походах, крім феодалів, брали участь й інші класи суспільства зокрема селяни. Це надавало хрестовим походам масовою характеру.

Причини хрестових походів полягають, частково у змінах, що відбулися в другій половині XI на Близькому Сході частково у загальному економічному розвитку соціальних суперечностей у самій феоднальній Західній Європи. Могутній колись Багдадський халіфат остаточно роспавса в 1055 р. Інша велика східна держава - Візантія – за  Комнінін також переживала важкі часи. З півночі на Візантійску імперію нападали печеніги, які вторгалися на Балкан.півострів. Із заходу Візантії загрожували сіцілійські нормани .          Та особливо небезпечними для Візантії були турки-сельджуки, які захопили більшу частину Малої Азії і якийсь час їхньою столицею було м. Нікея по сусідству з Констатинополем.

Та основною причиною було загострення соціальних суперечностей в самій-Західиій Європі. Маси дрібного рицарства в XI ст. не вистачало земель. Для таких рицарів походи на Схід з метою його завоювання здавалися єдиним виходом із скрутного становища.

Величезне значення в русі хрестоносців кінця XI - початку XII ст. мало селянське питання. Покріпаченя, придавлене феодальним гнітом; селянство Західної Свропи спочатку охоче йшло на Схід. Надія позбавитись кріпацтва, боргів, перспектива здобути на Сході землю спонукали десятки тисяч людей підніматися із своїх місць і йти в далекі країни, де багатьох з них чекала неминуча загибель.

Хрестові походи як воєнні експедиції закінчились повною невдачею. Заснувати міцну державу на Сході європейські феодали не змогли. Майже всі захоплені території їм довелося залишити. Рицарі покинули Схід. Національні держави, що утворилися, почали вести одна з одною уперті і тривалі війни; рицарі знайшли застосування своєму військовому ремеслу в самій Європі. З другого боку, у зв'язку із зростанням продуктивних сил і дальшим розвитком товаро-грошових відносин рицарі мали змогу одержувати великі прибутки від своїх селян, частина їх (наприклад, в Англії) взялася сама ретельно за сільське господарство.

Значення хрестових походів, хоч вони й зазнали невдач, було для розвитку Західної Європи дуже велике.   1) сприяли розвиткові   європейської  торгівлі   на   Середземному   морі.   В результаті їх було знищено монополію арабських і візантійських купців у близькосхідній торгівлі і встановлено гегемонію італій­ських, південиофраицузьких і східноіспанськнх (каталонських) міст. Ці міста почали відігравати роль посередників між Сходом і рештою Європи.

Торговельні зв'язки зі Сходом набули під час хрестових походів регулярного характеру. 2) хрестові походи сприяли ознайомленню європейців із східною промисловістю і сільськогосподарською технікою. Європейці засвоїли за цей час багато    східних    прийомів    текстильного    і    металургійного виробництва, фарбувальної справи, парфюмерії і виготовлення ліків,    а    також    перенесли    в    Європу    такі    цінні    сіль­ськогосподарські культури, як гречка, шафран, рис і т. ін. Схід значною мірою вплинув на європейців щодо побуту.  Рицарі засвоїли  витончені східні манери, правила  придворної  ввіч­ливості,     почали  стараиніиіс  доглядати  своє  тіло,   обличчя, волосся.   У рицарських замках і міських будшисах з'явилась нова захоплюча   гра,   занесена   зі   Сходу,-   шахи.  

Причини, цілі, особливості ти значення масових антифеодальних рухів у Західній Єпропі

26.  Причини,  цілі,  особливості  ти  значення  масових антифеодальних рухів у Західній Єпропі

В середні віки серед селян почала виникати певна майнова нерівність, поділ на заможніше і малоімущс селянство. Проте і ця відмінність в умовах пануванні натурального господарства, тяжкого гіту щодо всього села в  цілому з боку феодала-поміщика, частих спустошень сіл внаслідок феодальних усобиць не могла не набути різкого характеру. Велике значення, як і раніше,   на  селі   зберігала,   навіть   після   закріпачення  селян, община  - марка,  яка  згуртовувала   селян  і  давала  їм змогу виступати   колективно   проти   найтяжких   форм   феодальної експлотатації . Доведені до відчаю утисками феодалів, кріпаки повставали проти своїх панів. Найбільш ранні селянські виступи проти   феодалів- поміщиків   знайшли    своє   відображенім   у французьких   літописах   X   і   XI   ст.    Літописці   відзначали варварську жорстокість, з якою придушувалися перші селянські рухи.    Так,    у    996  р.    у     володіннях     Річарда,    герцога Нормандського, селяни почали  організовувати збори, на яких ухвалювали рішення проте, щоб жити надалі «вільно», не підкоряючись панам. Довідавшись про це, герцог захопив кілька десятків підозрюваних селян і наказав відрубати їм руки і ноги, щоб «таким способом дати приклад іншим». У 20-х роках XI ст. широкий селянський рух відбувся в Бретані» але місцеві феодали також  потопили  його  в  крові.   В Німеччині  два  саксонські селянські рухи, 841-842 і 1073-1075 рр., про які йшлося вище, яскраво  характеризують»  боротьбу вільних  селян- общинників проти закріпачення. Аналогічний рух селян відбувся в середині XI    ст.   у   Південній   Англії,    незадовго    до    нормандського завоювання. Могутні  селянські  повстання  на  основі розкладу феодалізму,   що   вже   почався,   стрясають   західноєвропейське суспільство   в   14-15   ст.,   часто   переплітаються      із   рухом плебейських елементів.