Історія Галицько-Волинського князівства ярослав мстислав данило галицький

3. Історія Галицько-Волинського князівства

Галичина розташована у східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях річок Дністер і Прут. На схід від Галичини розташувалась Волинь з її розлогими та лісистими доли­нами.

У X ст. за правління Володимира Великого землі Гали­чини та Волині, заселені білими хорватами, дулібами, тивер-цями, уличами, увійшли до складу Київської Русі. Обидві землі мали вдале розташування, недосяжне для нападів кочівників зі степу, були ї устозаселені, а їхні міста стояли на важливих торговельних шляхах із Заходу. Крім того, в Галичині містились значні родовища солі - важливого товару, яким забезпечувалася вся Київська Русь.

У політичному розвитку обидва князівства істотно різ­нилися. У Галичині, на відміну від Волині, значний вплив на управління князівством мали вільні, багаті і могутні бояри. Після смерті Ярослава Мудрого тут формувалась династія, родоначальником якої став онук Ярослава - Рос­тислав Володимирович. Сини Ростислава - Рюрик, Воло­дар, Василько зміцнили незалежність Галичини, прибор­кали боярство і дали відсіч угорському й польському коро­лям, що зазіхали на пі землі. Спираючись на успіхи поперед­ників, син Володаря Володимирко (1124-1153) у 1142 р. об'єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Найбільшої могутності Галицьке князівство до-сягло за часів правління сина Володимирка Ярослава Ос-момисла (1153-1187).

Волинські князі вважали своє князівство тимчасовим володінням на шляху до київського престолу. Це зумови­ло те, що до середини XII ст. Волинь не мала власної дина­стії князів: вона або безпосередньо управлялася з Києва, або ж на волинському престолі сиділи київські ставленики. Окрему князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князю­вав у Володимирі протягом 1136-1142, 1146-1154 рр. За консолідацію і зміцнення Волинського князівства бороли­ся його син Мстислав Ізяславич (1154-1170), а також його наступник Роман Мстиславич (1170-1205).

По смерті Ярослава Осмомисла наступником князя, за батьківським заповітом, став його позашлюбний син Олег. Законного старшого сина Володимира було позбавлено прав на стіл. Але внаслідок повстання галичан на престолі утвердився Володимир. Проте він не виправдав сподівань прихильників і був вигнаний. Тоді Володимир звернувся за допомогою до угорського короля Андрія, який скорис­тався ситуацією для захоплення Галичини. Бояри, не бажа­ючи змиритися з цим, звернулися до волинського князя Романа Мстиславича, який на нетривалий час став галиць­ким князем. Володимир, не скорившись з долею, звернув­ся за допомогою до німецького короля Фрідріха Барба-росси і польського короля Казимира і в 1189 р. відновив свою владу. Після його смерті 1199 р. династія Ростисла-вичів у Галичині припинилася. Скориставшись цим, Ро­ман Мстиславич вдруге захопив Галич і об'єднав Галиць­ке й Волинське князівства. Після об'єднання князь повів рішучу боротьбу з галицьким боярством, не гребуючи ніякими засобами.

У 1203 р. він встановив владу над Київською землею, Переяславщиною, підкорив чернігівських князів. Ходив походами проти половців, Угорщини, Польщі, Литви. На­віть втрутився у конфлікт між гвсльфами й гібелінами у Священній Римській імперії. У 1204 р. папа римський Інокентій 111 запропонував Роману королівську корону. Але в 1205 р. князь загинув під час сутички з військом краківського князя Лешка Білого.

Заслугою Романа Мстиславича було об'єднання Гали­цького й Волинського князівств у єдиний політичний центр, який поступово став спадкоємцем занепадаючого Києва, продовжувачем традицій і надбань Київської Русі.

Після загибелі Романа Мстиславича розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втру­чання у справи галицьких і волинських земель. Не допус­тити відновлення єдності Галицько-Волинської держави прагнули верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правлячі кола Угорщини й Польщі. Тільки в 1238 р. син Романа Данило зумів відновити єдність Га­лицько-Волинської держави. Йому вдалося перемогти об'єднані сили угорських, польських феодалів і місцевого галицького боярства. У 1238 р. Данило розбив німецьких лицарів під Дорогочином. Наслідуючи державотворчі тра­диції свого батька, він зумів підкорити своїй владі не тіль­ки Галичину і Волинь, а й Київщину (1240 р.) та багато інших земель Південно-Західної Русі.

Внаслідок мудрої державної політики Данило зберіг своє князівство від знищення монголо-татарами, у 1245 р. зумів зупинити агресію угорців, розгромивши їх під Яро­славом. Він підтримував контакти з папою римським Іно-кентієм IV, прийняв від нього королівську корону І в 1253 р. став першим українським королем.Данило Галицький активно провадив західну політику, підтримував західні культурні впливи, запроваджував європейське самоврядування в містах.Після смерті князя Данила у 1264 р. з правлінням його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волин-ського князівства, хоча деякий час вдавалося зберегти єдину державу і політичний вплив у Європі.Галицько-Волинське князівство проводило незалежну політику на міжнародній арені. Воно досягло успіхів у боротьбі із Золотою Ордою, підтримувало міцні зв'яз­ки з Німецьким орденом та Литвою і таким чином відсто­ювало свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактувало з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римською курією тощо. Його дип­ломатичні відносини свідчать про широке міжнародне ви­знання Галицько-Волинської держави. Значним досягнен­ням Юрія І Львовича, онука Данила Галицького, було утвердження константинопольським патріархом Галиць­кої митрополії (1303-1437). Вона стала не лише символом державного суверенітету князівства, а й сприяла зміцнен­ню його незалежності.У середині XIV ст. польські феодали захопили Галичи­ну і частину Західної Волині. Інша частина Волині після отруєння боярами у 1340 р. останнього правителя Галицько-Волинської держави Юрія II була успадкована кня­зями литовської династії І "едиміновичів. Під владою Угор­щини, а пізніше Молдавії та Туреччини опинилася Північ­на Буковина.Так припинила своє існування Галицько-Волинська держава. Після занепаду Києва саме Галицьке-Волинське князівство ціле сторіччя утверджувало державну органі­зацію на українських землях, ставши спадкоємцем Київ­ської Русі.Роль Галицько-Волинського князівства надзвичайно велика. У роки найвищого піднесення воно охоплювало близько 90 відсотків української території, охороняло Україну від поневолення та асиміляції з боку Литви, Угор­щини, Польщі, Золотої Орди, які зазіхали на благодатні українські землі. Галицько-Волинське князівство відкри­ло широкий шлях західноєвропейським культурним впли­вам на Україну, зберігаючи при цьому кращі традиції української національної культури.

Данило Романович Галицький

Після смерті Романа Мстиславича (1205 р.) його спад­коємцю Данилу було всього 4 роки. З цього скористалися галицькі бояри, окремі удільні князі та правителі Угорщи­ни і Польщі, які повели запеклу боротьбу за владу у Га-лицько-Волинському князівстві. Врешті, Галицьке князів­ство перейшло до угорського короля. Данило, що підріс, одержав із братом Васильком батькову вотчину- Воло­димир (1215 р.). Утвердившись на Волині, Данило Рома­нович розпочав боротьбу за Галичину, яку зміг повернути лише у 1238 р. і де остаточно утвердився у 1245 р. піс­ля перемоги під Ярославом над угорсько-польсько-бояр-ською коаліцією.Драматичний 40-річний шлях Данила Романовича до влади загартував його характер. В особі Данила Галиць­кого Україна одержала видатного державця, політика, дип­ломата. Приборкавши бояр, князь забезпечив собі під­тримку селян та міщанства (озброєна селянська піхота зайняла місце боярських дружин). Велике значення мало заснування нових міст (серед них були Холм і Львів). У 1238 р. Данило розгромив німецьких рицарів-хресто-носців під Дорогочином і зупинив їх просування на українські землі.Одночасно Данило вів боротьбу за Київ. Його суперни­ком виступав чернігівський князь Михайло Всеволодович. Спершу доля посміхалася Михайлу Чернігівському, який 1236 р. зібрав під своєю зверхністю всі українські землі, за винятком Волині. В кінці 30-х рр. у боротьбу втрути­лась третя сила- монголо-татари, які 1239р. захопили -Переяслав і Чернігів. Данило негайно скористався з цього і в 1240 р. підкорив Київ. Після цього Галицько-Волин-ське князівство стало загальноукраїнською державою.Монголи не дали Данилові часу для оборони на Дніп­рі - того ж 1240 р. Батий почав генеральний наступ і оволодів Києвом, обороною якого керував воєвода Дмит­ро (Данило в цей час перебував в Угорщині). 1241 р. Ба­тий продовжив похід на Захід через Галицько-Волинську землю. Долаючи опір, монголи оволоділи майже всіма міс­тами князівства.У 1242 р. Батий вивів війська з Європи, заснувавши в пониззі Волги державу - Золоту Орду. Данило Галиць­кий у 1245 р. змушений був визнати зверхність хана Золо­тої Орди, але не склав зброї, спрямувавши зусилля на створення антиордипської коаліції (переговори з послом папи римського, укладення союзу з угорським королем, володимиро-суздальським князем та ін.). Розробляючи плани організації хрестового походу проти Орди, Данило звернувся до ідеї церковної унії. Проте ця ідея наштовх­нулась на опір православної ієрархії. Данило все ж погодив­ся на тимчасове визнання папи зверхником над православ­ною церквою і 1253 р. був коронований у Дорогочині послами Інокентія IV королівською короною. На жаль, сподівання на допомогу католицького Заходу не справ­дилися. Тоді Данило виступив сам. У 1254—1255 рр. він завдав поразки ханському наміснику Курсмсі, але 1259 р. змушений був капітулювати перед темником Бурундаєм, погодившись на знищення найбільших укріплень.Данило Романович Галицький помер 1264 р. і був по­хований у Холмі. Діючи за надзвичайних обставин, перший український король відстояв свою державу і передав на­щадкам, які забезпечили її існування до середини XIV ст