«Празька весна» празька весна пражская весна 1949 - 1953 чехословакия чср

27.«Празька весна»

На IX з'їзді КПЧ у травні 1949 р. був розроблений перший п'ятиріч­ний план (1949-1953 рр.) та взятий курс на побудову соціалізму.

Побудова соціалізму в ЧСР мала свої особливості. Чехословаччина була промислово розвинутою краї­ною і не потребувала індустріаліза­ції, тому основний акцент був зро­блений на націоналізації і струк­турній зміні у промисловості (пере­важний розвиток групи «А»), В ін­шому розвиток соціалізму йшов по тій же схемі, що і в інших країнах: кооперація сільського господарства (завершена у 1960 р.), масові реп­ресії і показові судові процеси (про­ти словацьких націоналістів, проти «групи економістів» і тощо).

Перші виступи проти сталінсь­кої моделі соціалізму відбулись у 1953 р., особливо в Моравсько-Ос-травському промисловому районі, але вони не набули такого розма­ху, як у НДР. Десталінізація, яка почалась після XX з'їзду КПРС, у ЧехословаччинІ прийняла суто кос­метичні форми. Реабілітація жертв почалась лише у 1962 р. і прово­дилась непослідовно.

Тим часом економічне станови­ще у країні погіршувалось. У 1963 р. відбувся навіть економічний спад. Хоча у той же час КПЧ проголоси­ла курс на побудову комунізму.

З боку населення росла недо­віра до керівництва партії на чолі з А.Навотним, який займав одно­часно і посаду президента. Поряд з цим внутрішньополітичне станови­ще ускладнювалось невирішенням словацького питання. Вихід було знайдено у розпочатій у 1965 р. економічній реформі. У прийнятих керівництвом «Принципах вдоско­налення системи планового управ­ління» передбачався перехід до рин­кових відносин: поєднання діяль­ності центральних органів управлі­ння з використанням товарно-гро­шових відносин, розширення упов­новажень І відповідальності підпри­ємств, стимулювання ініциативи ро­бітників і тощо. Головна ставка у підвищенні ефективності економіки робилась на механізм господарю­вання: конкуренцію, вільний вибір підприємства-партнера, комерційний кредит, договірне ціноутворення.

Але реформи здійснювались не­послідовно. Проведення реформи привело до активізації реформа­торського крила КПЧ, яке піддавало гострій критиці політику Навотного. У січні 1968 р. на пленумі ЦК КПЧ його було усунуто І першим секре­тарем обрано О.Дубчека. Нові ліде­ри партії розробили широку програ­му політичних та економічних ре­форм, покликаних створити нове обличчя соціалізму, як тоді казали «соціалізм з людським обличчям».

Велику роль у пропаганді цих ідей відіграла преса, яка була звіль­нена від цензури, і неформальні громадсько-політичні організації.

Навесні 1968 р. КПЧ прийняла «Програму дій», в якій по-новому ставився ряд принципових питань: правляча партія повинна здійсню­вати свою керівну роль не шляхом панування над суспільством, а слу­жити йому, взаємовідносини між різними партіями в Національному фронті повинні будуватися на прин­ципах рівності та партнерства; на­мічався перехід до федерального устрою країни, проведення глибо­ких економічних реформ. Ця про­грама отримала широку підтримку всіх верст суспільства.

Однак, консервативна частина партії розглядала все те, що відбу­валось у країні, як втрату «завою­вань соціалізму» І звинувачувала прихильників реформ у ревізіонізмі.

Керівництво СРСР та інші со­юзники поставились до змін у Че-хословаччині різко негативно. На зустрічі керівників п'яти країн ОВД (18 серпня 1968 р.) були схвалені оцінки та пропозиції Брежнєва, згідно з якими необхідно поклас­ти край діяльності реформаторів. Обґрунтовуючи необхідність війсь­кового втручання у внутрішні спра­ви країни, керівництво КПРС спи­ралось на лист, з яким звернулись до нього деякі діячі КПЧ з про­ханням ввести війська та «захис­тити соціалізм». Атмосферу заго­стрювали повідомлення за­собів масової Інформації про підготовку контрреволюційного пе­ревороту в ЧССР.

У ніч з 20 на 21 серпня війська п'яти держав ОВД — Болгарії, НДР, Польщі, СРСР та Угорщина — пе­рейшли кордони Чехословаччини, спираючись на те, що їх, нібито, запросила «група членів КПЧ та уря­ду» для відвернення загрози контр­революції. Окупацію здійснювало 124 тис. чол. та 500 танків. Швид­ко були захоплені найважливіші стратегічні пункти: аеродроми, вок­зали, радіо, телебачення, ЦК КПЧ, резиденція уряду, Академія наук, МЗС і тощо, було також конфіско­вано зброю міліції. Чехословацьких керівників О.Дубчека, Й.Смрковсь-кого, О.Черника, Ф.Кригеля, Й.Шпа-чека було відразу заарештовано і відправлено до Москви.

Президія ЦК КПЧ більшістю го­лосів оцінила дії «союзників», як такі, що суперечать принципам взаємовідносин між соціалістич­ними державами і нормам міжна­родного права.

21 серпня «Звернення до наро­ду Чехословаччини» закликало на­селення дотримуватись спокою і не чинити опору військам вторгнення. Президент Л.Свобода наказав армії опору не чинити.

Незважаючи на це, за перших три дні на вулицях міст загинуло ЗО і поранено 300 чоловік.

В одному з цехів празького за­воду ЧКД у Височанах 22 серпня 1968 р. відбувся надзвичайний XIV з'їзд КПЧ. Були прийняті резолюції і звернення до комуністичних і ро­бітничих партій світу, в яких засуд­жувалось введення військ ОВД. Вже 23 серпня, згідно з рішенням з'їзду, було проведено загальнона­ціональний одногодинний страйк.

Окупація ЧССР була різко за­суджена урядами багатьох країн світу, в тому числі Югославією, Ру­мунією, Албанією, Китаєм.

21  серпня відбулось засідання Ради Безпеки ООН, на якому було обговорено «чехословацьке питан­ня». Була прийнята резолюція, яка засуджувала інтервенцію і вима­гала негайного виведення окупа­ційних військ. Але ця резолюція через радянське вето в силу не вступила.

22  серпня міністр закордонних справ ЧССР І.Гаєк заявив протест проти вторгнення військ ОВД.

Реакція в ЧССР і світової гро­мадськості примусила керівництво СРСР піти на переговори. Прези­дент ЧССР Л.Свобода та інші дер­жавні особи прибули у Москву, де під тиском брежнєвського керівниц­тва були змушені підписати «Про­граму виходу з кризової ситуації».

Чехословацька сторона брала на себе зобов'язання визнати не­дійсним рішення Височанського з'їзду КПЧ і на території ЧССР за­лишити радянські війська.

Спираючись на радянську під­тримку, консервативні сили КПЧ перейшли у наступ. З партії усува­лись прихильники реформ. З роз­робленої ними програми вдалось здійснити лише перетворення ЧССР у федерацію двох рівноправних республік — Чехії і Словаччини.

У квітні 1969 р. до керівництва країною прийшов Г.Гусак, який роз­почав процес «нормалізації», змістом його стало повернення до старих методів управління, що при­звело до подальшої стагнації еко­номіки. Здійснювалась широка чи­стка в КПЧ, з якої було вилучено майже 500 тис. членів. Також існу­вала позагласна заборона на про­фесійну діяльність представників інтелігенції — прихильників реформ.