РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ

8. РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ

В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого початку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і ме­тоди; характеризувалася участю в ній різних верств на­селення, представників різних політичних партій і орга­нізацій, людей різних віросповідань. У країнах фашист­ського блоку^умови для визвольного антифашистсько­го руху були виключно складними. Фашистські і маріо­неткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. по­силилася антифашистська боротьба.

Широкого розмаху антифашистська боротьба набу­ла у Франції, Югославії, Польщі, Чехословаччшгі, Алба­нії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.

Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генералом Шар лем де Голлем, який емі­грував до Англії і розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчілля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі аде Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.У липні 1941 р. представники від комуністів, соці­алістів, християнських демократів, радикал-соціалістів та інших партій започаткували Національний фронт, який поставив завданням вигнання фашистських оку­пантів з французької території. Створення фронту спри­яло розгортанню збройної партизанської боротьби. На літо 1944 р. чисельність загонів франтирерів (партизан) становила 250 тис. осіб, вони організовували підриви за­водів і мостів, пускали під укіси поїзди, убивали оку­пантів і зрадників.У травні 1943 р. деголлівці об'єдналися з усіма учас­никами Руху Опору й утворили Національну раду, що дало можливість розпочати підготовку повстання. Бійці загонів Опору допомогли англо-американським військам здійснити висадку в Нормандії, звільнити від окупантів значну територію Франції.В Югославії також діяли дві групи Опору — комуні­стичні партизанські загони і контрольовані королівсь­ким урядом в еміграції загони четників. Восени 1942 р. представники антифашистських організацій і груп утво­рили єдиний Виконавчий комітет. Антифашистська боротьба югославського народу переросла в національну революцію. Народно-визвольна армія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто влітку 1944 р. налічувала 350 тис. бійців. Разом з радянськими військами вона взяла участь у звільненні Югославії.У Греції також виник Національно-визвольний фронт (вересень 1941 р.), до складу якого увійшли представ­ники Аграрної, Соціалістичної, Комуністичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Ство­рення єдиного антифашистського об'єднання дало по­штовх масовій антифашистській боротьбі. Грецька на­ціонально-визвольна армія на кінець 1943 р. налічува­ла 40 тис. бійців.Активно діяв Антифашистський національно-виз­вольний фронт Албанії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контролювали значну тери­торію країни.Антифашистські групи в Польщі почали виникати з весни 1940 р. Польський емігрантський уряд на чолі з Владиславом Сікорським, який перебував у Англії, підписав з СРСР угоду про взаємну допомогу і підтримку у війні проти фашистської Німеччини. На території СРСР формувалися частини польської армії на чолі з ге­нералом Владиславом Андерсом — Армія Крайова. З травня 1942 р. перші загони Гвардії Людової, яка фор­мувалася переважно комуністами, почали збройну боро­тьбу проти фашистів. Проте досягти об'єднання цих сил не вдалося. Радянський уряд розірвав в квітні 1943 р. відносини з емігрантським урядом, орієнтуючись на ко­муністів.У серпні 1944 р. сили емігрантського уряду розпо­чали проти окупантів повстання у Варшаві. Проте сили сторін були нерівними. СРСР не надав належної допо­моги повстанцям. Гітлерівці жорстоко придушили по­встання. У грудні 1944 р. було створено прокомуністич­ний уряд Польщі, що прагнув встановлення у країні соціалістичних порядків.У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. На­весні 1942 р. на території країни виникли перші парти­занські загони, на території СРСР була сформована че­хословацька військова частина. У 1942 р. чеські пара­шутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словаць­ких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Нор­вегії, Бельгії, Голландії, Данії.Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвіду­вальних груп входили представники різних народів, вті-качи з концентраційних таборів. Друга світова війна дала могутній поштовх соціальному, визвольному й ан­тиколоніальному руху, що привело до падіння колоні­альних імперій, демократизації усіх сторін життя євро­пейських країн