Перетворення в країнах Ц. і Східної Європи (1989-1991 рр.) центральная и восточная европа східна європа перетворення 80 - 90

28.Перетворення в країнах Ц. і Східної Європи (1989-1991 рр.)

На кінець 80-х років тоталітарні режими у Східній Європі вичерпа­ли свої можливості для прогресу суспільства. Першими симптомами кризи, яка насувалась, стало по­гіршення економічної ситуації і по­ява нових соціальних проблем. З'я­вились риси, не притаманні тоталі­тарному соціалізму — безробіття, інфляція, падіння життєвого рівня, почали зникати ті, що раніше асоціювались із «завоюванням соціа­лізму» — стабільність, тверді ціни. Тоталітарна система вичерпала ос­танні аргументи на свій захист. За­мовчувати і приховувати масштаби кризи виявилось неможливим в си­лу більшої відкритості східноєвро­пейських країн, а також через від­сутність значних стратегічних ре­сурсів, які могли 6 згладжувати не­гативні прояви кризи. Масове не­вдоволення існуючими порядками робило неефективною колишню систему контролю над суспільною свідомістю, без якої тоталітарне суспільство не може існувати.

Спроби придушити невдоволен­ня силою були безперспективними, тому що саме по собі посилення репресивного характеру режиму не вирішило б економічних проблем, а лише відтягнуло б процес падін­ня тоталітарної системи. Яскравим прикладом цього є введення воєн­ного стану в Польщі, жорстокість режимів у Румунії та Албанії.

Криза тоталітарного режиму у Східній Європі виявилась загаль­ною. Вона включала економічну, соціальну, політичну і моральну кризи. Для переростання кількісних показників (накопичення невдоволення) в якісні (зміна суспільного і устрою) потрібні носії нового сус­пільного ладу. В умовах тоталітар­ної системи носіями демократичних ідей може бути інтелігенція (це по­в'язано із специфікою її праці, со­ціальним статусом тощо) і студент­ська молодь, схильна до сприйнят­тя свіжих ідей. Але ці дві верстви суспільства, не маючи економічної основи для своїх дій і будучи за­лежними від тієї ж тоталітарної держави, не здатні здійснити соці­альну революцію. Для соціальних революцій у країнах Східної Євро­пи потрібен був зовнішній поштовх, який би ослабив тоталітарну дер­жаву. Таким поштовхом стала пе­ребудова в СРСР.

Перебудова сприяла посиленню впливу реформаторських елементів у комуністичних партіях і дискре­дитації консервативного неосталі-ністського керівництва у цих парті­ях. Вона позбавила народи Східної Європи страху перед можливістю радянської інтервенції. М.С.Горба­чов у відносинах з країнами Східної Європи відмовився від «доктрини Брежнєва» і визнав право народів цих країн самостійно обирати шлях свого розвитку.

За своїм характером революції у Східній Європі були демократич­ними і антитоталітарними. Крім Ру­мунії та Югославії, зміна влади відбулась мирним шляхом.

Майже у всіх країнах події роз­горталися з приходом до влади прихильників «оновлення соціалі­зму» в компартіях (Польща, Угор­щина, Болгарія, Албанія). При­хильники «оновлення» на перших же демократичних виборах отри­мали більшість на хвилі критики тоталітаризму, комунізму і комуні­стичних партій. Прийшовши до вла­ди, вони здійснювали реформи, які вели не до оновлення соціалізму, а до побудови капіталізму: прово­дилась приватизація державного сектора економіки, заохочувався бізнес, створювались ринкові струк­тури. У політичній сфері проголо­шувався плюралізм і багатопар­тійність.

У зовнішній політиці утвердив­ся курс на радикальну переорієн­тацію на Захід, ліквідацію Ради економічної взаємодопомоги і Ор­ганізації Варшавського договору, виведення радянських військ.

Таким чином, спочатку відбува­лась зміна влади, а потім під неї підводилась відповідна політична (ліберальна демократія), соціаль­на та економічна бази (створення соціально орієнтованого господар­ства). За таким швидким перехо­дом від тоталітаризму до демо­кратії не встигали ні політична, ні соціальна, ні економічна структу­ри східноєвропейських суспільств. Морально значна частина населен­ня не була підготовлена до життя у суспільстві, де кожен сам за себе і держава вже не гарантує віднос­но стабільного рівня життя.

Труднощі революцій значною мірою були викликані невідповід­ністю політичної системи принци­пам ліберальної демократії. Отрит маний у спадщину економічний стан зробив перехід економіки на ринкові рейки досить болючим: спад виробництва, інфляція, зниження соціального статусу знач­ної кількості громадян.

На певному етапі революції скла­лася ситуація, коли невдоволення соціалізмом змінилося невдоволен­ням демократією, яка навіть не встигла проявити своїх позитивних рис. Знову зростає авторитет лівих сил, які зуміли пристосуватися до нових умов. Вони роблять рішучі кроки для повернення до влади. Проте в їх ідеології відбулися суттєві зміни: вони вже не заперечують де­мократичних ідеалів і принципів рин­кової економіки, також вони висту­пають за європейську інтеграцію.

Лібералізація режимів у деяких східноєвропейських країнах призве­ла до загострення міжетнічних про­тиріч і, як наслідок, розпаду феде­рацій — Чехословаччини (мирним шляхом) і Югославії, яка стала аре­ною міжетнічного конфлікту, масових депортацій, етнічних чисток, жертвами яких стали понад 3 млн осіб (біженці, поранені, убиті).

Сорокарічна історія тоталітариз­му у Східній Європі завершилась. То­талітаризм виявився явищем тимча­совим, але він дозволив здійснити ривок від відсталості до відносно розвинутої індустріальної економі­ки. Проте розв'язати проблеми сус­пільства, яке сам створив, він не зміг. Країни тоталітарного соціалізму на­багато відставали від країн Заходу.Падіння тоталітаризму в Східній Європі створило унікальну ситуацію в Європі — вона перетворюється на єдиний політико-правовий і цивілі-заційний простір, заснований на соціально орієнтованому ринково­му господарстві, ліберальній демо­кратії та європейській ідеї. Революції стали ще одним кроком до становлення цілісності Європи і світу.