Режими народної демократії РНД режим народн демократии

29.Режими народної демократії

У результаті перемоги над фа­шизмом у другій світовій війні в краї­нах Центральної, Східної І ПІвден-но-Східної Європи склалася нова по­літична ситуація. Визволення цих країн супроводжувалось віднов­ленням незалежності або зміною по­літичного режиму, там де вона збе­рігалась. У всіх визволених країнах утвердилось загальне виборче пра­во і багатопартійність, були прове­дені аграрні реформи, ліквідовано велике землеволодіння, націоналізо­вана власність колабораціоністів і фа­шистів. Лад, який утвердився в краї­нах Східної Європи, отримав назву народної демократії. Народна демо­кратія вважалась перехідним станом суспільства, яке відкидає тоталі­таризм і прагне демократичного іде­алу. До влади в цих країнах прийш­ли антифашистські сили — комуніс­тичні, соціал-демократичні, ради­кальні партії, у більшості країн об'є­днані в народні (національні) фрон­ти. Значну роль у народних фрон­тах відігравали комуністичні партії.

Пориваючи з фашизмом і авто­ритарними режимами, населення Східної Європи пов'язувало своє життя з демократією, пропонуючи різні модифікації цієї генеральної ідеї суспільного розвитку. В цих умовах комуністи, які займали крайні ліві позиції на політичній арені, зробили спробу з'єднати ос­новні положення марксизму з но­вими політичними реаліями.У міру того, як вирішувались загальнонаціональні завдання, між членами коаліцій Народного фрон­ту наростали протиріччя. Такий роз­виток подій був закладений при­родою народної демократії, яка була не представницькою, а «де­мократією за згодою». У процес утворення представ­ницької демократії втрутився Ра­дянський Союз. Радянська армія, що знаходилась на території Схід­ної Європи, істотно впливала на політичну ситуацію, забезпечую­чи могутню підтримку прокомуніс­тичним силам у цих країнах. Навіть там, де комуністи спочатку не мали переваги в парламенті (По­льща, Угорщина), завдяки радян­ському тиску вони контролювали важливі посади міністрів внут­рішніх справ, державної безпеки, збройних сил.

У той час, як комуністи корис­тувались підтримкою СРСР, а праві сили були дискредитовані в роки війни співробітництвом з фашиз­мом, центристські сили опинились в скрутному становищі. Західні де­мократії відмовились їх підтриму­вати і вони були розколоті й підко­рені комуністами. Коли почалась «холодна війна», спираючись вже на завойовані позиції і прямий тиск з Москви, комуністи легко і без кровопролиття встановили свою владу протягом 1947-1948 рр.Прийшовши до влади, компартії приступили до побудови соціаліз­му. Відбувалась прискорена націоналізація великої та середньої про­мисловості, здійснювались репресії проти союзників комуністів по На­родному фронту. У 1947 р. на на­раді комуністичних і робітничих партій радянське керівництво в особі Жданова І Маленкова зажа­дало від «братніх партій» здійснен­ня повної націоналізації, ліквідації коаліційних урядів, ліберальних і соціал-демократичних партій. Но­вий орган, утворений на нараді — Комінформбюро — вимагав визна­ти радянський зразок побудови соціалізму єдино можливим. В Угорщині, Румунії, Югославії, Ал­банії було ліквідовано багатопартійність. У Чехословаччині, НДР, Польщі, Болгарії різні політичні партії стають частинами керованих комуністами коаліцій. Вся повнота влади була сконцентрована в ру­ках виконавчого апарату, який практично злився з апаратом ком­партійним. З'явились місцеві «Ста­ліни». Тим самим, з демократією було покінчено, хоча при цьому формально зберігались конститу­ція, загальне виборче право, регу­лярно проводились вибори. В га­лузі економіки почалось проведен­ня індустріалізації й колективізації. Ринкова економіка була замінена плановою. Відбулась кардинальна зміна соціальної структури суспіль­ства. Зникли класи підприємців і значною мірою самостійність се­лян. Більша частина працездатно­го населення була зайнята в дер­жавному секторі.Індустріалізація в цих країнах, як і в СРСР, набрала форми переваж­ного розвитку важкої промисло­вості. Кошти на неї були отримані виключно завдяки націоналізації. Крім того, особливо на початковій стадії індустріалізації, штучно стри­мувалось споживання. Так держава отримала можливість акумулювати значні кошти і направляти їх на про­мислові інвестиції. СРСР взяв на себе постачання обладнанням, си­ровиною і енергоресурсами, підго­товку спеціалістів. Індустріалізації сприяло аграрне перенаселення, безробіття і можливість використо­вувати жіночу працю. Прагнення у багатьох соціалістичних країнах створити багатогалузеву важку про­мисловість перевищувало реальні можливості. Форсування індустріа­лізації породжувало обмеження споживання і падіння життєвого рівня. Це послужило однією з при­чин невдоволення і призвело до політичної кризи 60-х років.

У 1949 р. для ще тіснішого при­в'язування східноєвропейських країн до СРСР і прискореного проведення індустріалізації було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ).

Такі кардинальні зміни означа­ли, що в країнах Східної Європи відбулись революції, які за своєю суттю були соціалістичними, анти­демократичними. Позбувшись пра­вого тоталітаризму, країни Східної Європи опинились під контролем лівого тоталітаризму.