Археологічні старожитності сх.словян 2 пол. І тис. н.е.

4.Археологічні старожитності сх.словян 2 пол. І тис.  н.е.

 У лісостепових племен черняхівської і київської культур та куль­тури карпатських курганів — прямих історичних попередників ранньосеред­ньовічних слов'ян У-УІІ ст. н.е. — разом з елементами домашнього рабства вже існували зародки ранньофеодальних відносин, що виникали у зв'язку з появою приватної власності на землю. Цілком закономірно, що у східно­слов'янському суспільстві продовжували співіснувати елементи рабства, раннього феодалізму і пережитки родоплемінної структури. Згодом, у У-УІІ ст. н.е. перемогли найпрогресивніші форми суспільно-політичного життя—суспільні інститути раннього феодалізму.

Зовнішньополітичні зрушення середини І тисячоліття н.е. вплинули на подальшу долю матеріальної та духовної культури європейських племен взагалі і східнослов'янських зокрема. Внаслідок гунської й аварської навал почалася певна архаїзація культури, всього загального укладу життя східно­слов'янських племен. Особливо відчутно це простежується при вивченні масового керамічного комплексу. На зміну високорозвинутим формам гончарного виробництва черняхівської культури і культури карпатських курганів приходить масовий ручний спосіб виготовлення керамічного по­суду. Очевидно, орди гунів знищили важливі гончарні ремісничі центри у зоні порубіжжя Лісостепу та Степу. Перервалися традиційні зв'язки Лісо­степу з Північним Причорномор'ям. Негативну роль в історії східно­слов'янських племен середини І тисячоліття н.е. відіграли й авари. Завойов­ники загальмували поступальний розвиток культури волино-дулібського племінного союзу.

Таким чином, у нових конкретно-історичних умовах середини І тисячо­ліття н.е. у житті східнослов'янських племен відбулася певна трансформація окремих напрямів матеріальної культури, але навіть за цих складних умов тривав розвиток основних галузей господарства— землеробства, металургії, металообробки.

Корчацько-празька культура. Пам'.ятки цієї ранньосередньовічної культури були відкриті С. С. Гамченком наприкінці XIX — на початку XX ст. на території Східної Волині Зокрема, він дослідив залишки могильника з трупоспаленням біля с. Кор­чак. Кількома роками пізніше І. Ф. Левицькии дослідив курганні поховання з трупоспаленнями у басейні р. Уж, у північних районах Жито-мирщини. Пам'ятки, цілком аналогічні корчацьким, чеський дослідник І. Борковський виявив у 1940 р. на території Праги. Таким чином, ці сло­в'янські старожитності можна називати корчацько-празькими, маючи на увазі їх широкий ареал.

Корчацько-празька культура датується У-УП ст. н.е. Вона була пошире­на на території від Правобережжя Верхнього Дніпра і Прип'яті до Ельби і Дунаю. На Україні вона займала все лісостепове Правобережжя. У межи­річчі Дністра і Дунаю корчацькі пам'ятки функціонують разом з пеньківськими старожитностями.

Всього на території Південно-Східної та Центральної Європи відомо близько 500 пам'яток корчацько-празької культури. Близько половини з них зафіксовано у межах України. В Україні корчацькі старожитності вивчали В. К. Гончаров, Ю. В. Кухаренко, В. В. Ауліх, В. Д. Баран, І. С. Винокур, В. П. Петров, О. М. Приходнюк, Б. О. Тимощук, І. П. Русанова, Л. В. Ва-куленко, С. П. Пачкова та ін.

Часто селища розміщувалися групами на відстані 0,5-3 км одне від одного. Вони були невеликі за розмірами (0,5-1 га) і складалися в середньому з 20-30 будівель.

На території України на поселеннях корчацької культури досліджено 300 жител. Основним типом житла була квадратна у шдані напівземлянка площею від 6 до 20 м2 зі зрубною або стовповою конструкцією стін. Дере­в'яний каркас двосхилого даху обшивався соломою або очеретом. Підлога жител була, зазвичай, земляною, добре утрамбованою. Зафіксовано також рештки підлоги, викладеної дерев'яними колодами. Вивчено житла, які мали під дерев'яною підлогою спеціальні господарські ями.

Печі в напівземлянках корчацької культури складено переважно з ка­меню, але відомі і глинобитні (Ріпнів, Подріжжя, Городок, Зозів та ін.).

Крім жител на селищах корчацької культури України відкрито залишки господарських приміщень. Це, головним чином, господарські ями округлої в плані форми. Очевидно, вони перекривалися спеціальними дерев'яними конструкціями. На окремих селищах зафіксовано залишки наземних госпо­дарських споруд з дерев'яним каркасом, обмазаним глиною. На площі однієї з таких наземних споруд у Бакоті (на Середньому Дністрі) виявлено круглу масивну кам'яну ступу. Можливо, що й на інших поселеннях функ­ціонували аналогічні наземні споруди. Можна також припустити, що на корчацьких селищах паралельно з напівземлянками могли існувати й на­земні житла. Але залишки останніх важко простежити, оскільки збереже­ність наземних споруд, зазвичай, незадовільна.

Орне землеробство становило основу господарства мешканців корчаць­ких селищ. На поселенні поблизу м. Городок Хмельницької області вияв­лено уламок залізного лемеша. З цього ж поселення походить залізна коса-горбуша. Аналогічні коси знайдено на селищі в Усті і на Зимнівському го­родищі. Залізні серпи представлені на поселеннях Звиняч, Горошова, Раш-ків ПІ у Середньому Подністров'ї. Кам'яні круглі ротаційні жорна для перемелювання зерна на борошно виявлено на селищах Зелений Гай, Бовшів, Бакота, Рашків III, Лука-Каветчинська у Подністров'ї.

На селищах корчацької культури простежено залишки об'єктів вироб­ничого призначення. Так, на поселенні Ріпнів II у верхів'ях Західного Бугу виявлено залишки трьох металургійних печей-домниць. На селищах Бакота і Городок у Середньому Подністров'ї також виявлено рештки залізоробного виробництва у вигляді шматків крицевого заліза і шлаків. Виробничі май­стерні досліджено в Зозові і Кодині. На останньому поселенні, розташо­ваному поблизу м. Чернівці, виявлено залишки двох будов з великими вог­нищами і шматками залізних шлаків навколо них. Тут же знайдено уламок залізної посудини, глиняний тигель тощо. Великим центром з розвинутими залізоробним, ковальським, ювелірним та іншими виробництвами було Зимнівське городише на Волині. Про це свідчать знайдені тут 200 виробів із заліза, бронзи, срібла, скла, кістки і каменю та близько 10 ливарних форм, а також ллячки, тиглі, ковадло, заготовки (зливки) бронзи.

Надзвичайно важливий виробничий ювелірний комплекс кінця V — початку VI ст. н.е. відкрито експедицією Кам'янець-Подільського педагогічного інституту в 1990 р. поблизу с. Бернашівка Могилів-Поділь-ського району Вінницької області. Тут, на Середньому Дністрі, у типовій східнослов'янській напівземлянці з пічкою-кам'янкою і ранньо­середньовічною керамікою виявлено 64 кам'яні ливарні форми і керамічний тигель-ллячку ювеліра. Усі 64 форми виготовлені з місцевого дністрянського вапняку й мергелю. Асортимент виробів, судячи з ливарних форм, включав пальчасті фібули, різні види підвісок, у тому числі круглі підвіски з хрестом, трикутні, трапецієподібні, ромбічні і дзвоноподібні, атакож поясні накладки, наконечники і мініатюрні пряжки. Найвизначнішою серед знахідок є форма для виготовлення пальчастих фібул. Вона першою засвідчує місцевий харак­тер цих ювелірних виробів, широко відомих у східних слов'ян У-УІІ ст. н.е. та інших племен Південно-Східної і Центральної Європи.

Поховальний обряд населення корчацької культури досліджено на осно­ві 12 могильників і окремих поховань, відомих поблизу сіл Тетерівка, Кате-ринівка, Бабка на Волині, Звиняч Тернопільської області, у м. Ужгороді. На Волині відомі окремі грунтові та підкурганні поховання. І в тих, і в інших переважає обряд трупоспалення. Залишки кремації вміщували бережжя і пшеворської культури з верхів'їв Вісли, що підтверджується, з одного боку, матеріалами пам'яток Середнього і Верхнього Подністров'я, датованих фібулами V ст. н.е., а з другого — типовими для слов'ян чотирикутними житлами з печами-кам'янками, виявленими на черняхівських поселеннях IV — початку V ст. н.е. (Черелин, Бакота, Бернашівка, Сокіл, Теремцітаін.).

Таким чином, формуванню східнослов'янської корчацької культури ран­нього середньовіччя передували складні соціально-економічні та етнокультурні процеси. У подальшому на основі корчацько-празьких ста-рожитностей формувалися пам'ятки типу Луки-Райковецької УШ-ІХ ст.

Соціально-економічний і політичний розвиток населення У-УИ ст. н.е. пов'язаний з процесом функціонування територіально-сусідської общини і виділенням жител-дворів. Майнова і зародки соціальної диференціації суспільства корчацьких племен простежуються за матеріалами, які фіксу­ють виділення дружинної і племінної верхівки. Показовим щодо цього є Зим-нівське городище, яке розглядається археологами як племінний центр дулі-бів (В. В. Ауліх, В. Д. Баран та ін.). Ця пам'ятка могла бути місцем прожи­вання військової дружини і племінної знаті. Разом з тим, як свідчать мате­ріали досліджень, Зимнівське городище було важливим осередком ремесел, що поширював свій вплив на територію дулібсько-волинського племінного союзу.

На північний захід від території поширення корчацько-празької куль­тури, на території Польщі у УІ-УІІ ст. існувала ще одна група слов'янських старожитностей —дзедзіцька культура. її появу польські та українські вчені пов'язують з VI ст. н.е. На переважній більшості поселень відкрито рештки наземних жител, але наявні і чотирикутні напівземлянки. Опалювалися будинки вогнищами, розміщеними в ямах. Крім житлових, відомі госпо­дарські споруди у вигляді ям.

Поховальний обряд дзедзіцької культури вивчено недостатньо. Але те, що відомо, показує переважання обряду трутюспалення. Кераміка представ­лена горщиками ліпного виготовлення (низькі і витягнуті — подібні до корчацько-празьких). На окремих поселеннях, зокрема на городищі Ше-ліги, виявлено вироби з металу: підвіски, нашивні бляшки, пальчасті фібули, браслети, пряжки і т. п. Крім того, наявні звичайні залізні побутові речі.

Господарство і соціальна структура суспільства, що залишило пам'ятки дзедзіцької культури, подібні до інших ранньосередньовічних слов'янських груп населення Центральної і Південно-Східної Європи.

Пеньківська культура. Пам'ятки пеньківської культури були відкриті у 1956-1959 рр. Кременчуцькою експедицією під керівництвом Д. Т. Бе-резовця поблизу с. Псньківка у Потясминні. Подальшими дослідженнями (В. І. Білзілятр. М Прихгшток^. О. Рафалович. П. І. Хавлюкта ін.) вста­новлено, що пеньківська культура займас велику територію лісостепового кордону від Подунав'я на південному заході до Сіверського Дінця на пів­нічному сході. На цій території нині зафіксовано іщизькр ЯОО^іамУггж Найбільш вивченими вважаються поселення Вільховчик, Будище, Ігрень-Підкова і кілька могильників поблизу с. Андрусівка у Подніпров'ї; поселен­ня Хитці, Заньки, Більськ, Сушки на лівобережжі Дніпра; селища Семенки, Скибинці, Кочубеївка, а також металургійний центр поблизу Гайворона на Південному Бузі. Пеньківські пам'ятки зафіксовано також на територіїр Молдови і Румунії.

Пеньківські селища займали, зазвичай, низькі ділянки перших надзаплавних терас річок та їхніх приток. Характерним було розміщення поселень групами по 5-7, на відстані 3-5 км одне від одного. Площабільшості селищ становила відЛ^5 до 3 га. На кожному з селищ виявлено не фдьиіє  жител. Переважали чотирикугні у плані напівземлянки площею до 25 м2. Стіни напівземлянок мали стовпову або зрубну конструкцію. У житлах^щящето^опщща, викладені камінням, і печі-кам'янки. Поряд з житлами відкрито господарські будови і ями.

У Надпоріжжі і Поореллі виявлено залишки округлих у плані юрто-подібних напівземлянок, що належали кочовикам (Багате, Осинівка, Чер-неччина), а також окремих будинків на кам'яній основі (Майорка, Ігрень-Підкова). Залишки окремих юртоподібних жител зафіксовано також у Се­редньому Подніпров'ї (Будище, Стецівка).

Господарські напівземлянкові споруди використовувалися як виробничі майстерні, а також для зберігання зерна та інших припасів.

Основним напрямом господарства у пеньківських племен було орне землеробство з використанням залізних наральників і мотик. Зернові зби­рали за допомогою залізних серпів. Зерно перемелювали на борошно на круглих кам'яних ротаційних жорнах. Населення культивувало м'яку пше­ницю, просо^днмінь. жито, овес, горох та інші культури. Вчені припускають наявність сівозміни, чергування посівів озимих і ярових культур. Пеньків-ське приселищне стадо становили велика рогат^худрба, свині, коні, вівці, кози. Тваринництво було підпорядковане потребам землеробського госпо­дарства. З допоміжних галузей розвивалися полювання і рибна ловля. Напоселеннях знайдено кістки оленя, кабана, косулі, зайця, а також рибальські гачки і кістки риб.

Отже, металургія була досить розвинутою. Ковальське ремесло представлене великою кількістю готових господарських виробів. Крім того, знайдено окремі знаряддя ковалів (кіщдла, зубила» пробійники). У ковальському виробництві (дослідження Г. О. Вознесенської, В. Д. Гопака) шляхом термічної обробки покращували якість знарядь праці.

На селищах пеньківської культури Середнього Подніпров'я знайдено чимало виробів, виготовлених з міді, бронзи та срібла. Так, залишки брон-золиварних майстерень зафіксовано на-поселеннях Будище.У цих майстернях виявлено тиглі, ллячки, ливарні форми. Крім ремесел, на пеньківських селищах існували домашні виробництва: обробка дерева, каменю, кістки, прядіння, ткацтво. ерамічний комплекс пеньківської культури характеризується, перш за все, горщиками біконічної форми. Менш поширені тюльпаноподібні форми посуду. Трапляються горщики із загнутим до середини краєм вінця, миски, диски і сковорідки. Крім того, у ранньопеньківських комплексах зустріча­ються фрагменти гончарної кераміки чсрняхівської культури, а серед більш пізніх пеньківських пам'яток — специфічний пастирський посуд. Трапля­ються уламки привізних амфор з густим рифленням по тулову.

Похізвальний обряд пеньківської культури характеризується трупоспа-леннями, які здійснювалися на стороні. Рештки кремації зсипали у негли­бокі ями. Поряд із трупоспаленнями у південних районах, що безпосеред­ньо прилягають до Степу, іноді трапляються звичайні трупопокладення (Олексіївка у Надпоріжжі, Селеште в Молдові). Ці поховання дослідники пов'язують з впливом кочовиків Степу.

З пеньківською культурою пов'язують речові скарби мартенівського типу УІ-УП ст. н.е. Вони вивчені у Нижньому Пороссі на Дніпровському. Лівобережжі поблизу Бого-духова (Козіївісад Нова Одеса), а також на північно-східній периферії пень­ківської культури (Суджа, Колосково, Ципляєво). До складу цих речових скарбів входили пальчасті фібули, браслети цієподібні підвіски, частини поясних і головних уборів. Дослідники вва­жають, що скарби були зариті в землю у УІ-УП ст. н.е., за часів функціо­нування пеньківської культури.

Суспільство, яке залишило пам'ятки пеньківської культури, переходило до територіально-сусідської общини. Цікаво, що поблизу Степу на пеньків­ських поселеннях зафіксовано також проникнення кочового південного населення, яке мешкало разом з осілим. Отже, до складу сусідської общини, крім місцевого населення, могли включатися й іноетнічні елементи. Розви­ток ремесел, про які вже йшлося, збігається з другим великим суспільним поділом праці — з відокремленням ремесла від сільського господарства. У суспільстві підноситься роль племінної організації, формується військова дружина. Племінна верхівка і дружина зосереджують у своїх руках значні багатства, про що свідчать мартинівський та інші речові скарби.

З'ясовуючи походження та історичне місце пеньківських старожитно-стей, відзначимо, що їх морфологічні ознаки близькі до пам'яток київської культури. З іншого боку, археологічні матеріали підтверджують існування взаємозв'язків пеньківської та черняхівської культур. Черняхівські елемен­ти наявні на пеньківських пам'ятках (Скибинці, Кочубеївка, Данчени,Селеште та ін.).

Хронологія пеньківських старожитностей та зіставлення їх з територією антів письмових історичних джерел (Йордан, Прокопій та ін.) дозволяють вважати населення пеньківської культури належним до антського (східно­слов'янського) напівдержавного союзу У-УП ст. н.е. Останній розвивався у Дністро-Дніпровському межиріччі на основі традицій черняхівської культури Лісостепу 11-У ст. н.е.

Коломийська культура. До колочинської культури належать пам'ятки V-VII ст. н.е., відомі у південній частині Верхнього Подніпров'я і по річках Десна та Сейм.