РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907 рр, У РОСІЇ револ росия

22.РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907 рр, У РОСІЇ

Причини її корінилися в економічному і соціально-політичному устрої Росії. У своїй внутрішній політиці царизм не зміг задовольнити запитів практично жодної соціальної верстви. Після скасування кріпосного права 1861 р. не було вирішене аграрно-селянське питання, були відсутні елементарні демократичні свободи при по-ліцейсько-чиновничому свавіллі.

Навіть російські поміщики були незадоволені, оскіль­ки, на їхню думку, влада виявилася нездатною захистити ні себе, ні їх. Тому консервативно-монархічна частина населення виступала за створення політичних чи гро­мадських організацій для боротьби з революціонерами і ліберальною опозицією.

Прискорило революцію значне погіршення мате­ріального становища широких мас через економічну кри­зу 1900—1903 рр. та російсько-японську війну 1904— 1905 рр.

Розв'язуючи війну з Японією, царський уряд споді­вався запобігти революції. "Щоб попередити революцію, нам потрібна маленька переможна війна",— говорив міністр внутрішніх справ. Внаслідок соціально-еконо­мічної відсталості Росії, бездарності командування, а та­кож непопулярності цієї війни у народі російські війська зазнали багатьох поразок. Зокрема, впала твердиня Росії на Далекому Сході — Порт-Артур.

Революційно-радикальні партії та організації мали на меті повалити самодержавство, встановити демокра­тичну республіку, знищити поміщицьке землеволодіння і наділити селян землею, встановити 8-годинний робо­чий день, добитися рівності всіх народів, які населяли імперію.

Ліберально-опозиційні сили виступали за проведення політичних і економічних реформ та встановлення кон­ституційної монархії, обмеженої парламентом.

У здійсненні цих основних завдань були заінтересо­вані широкі верстви населення: середня і дрібна буржуа­зія, робітники, селяни, солдати, матроси, службовці.

Історики виділяють три основні етапи революції.

Перший (9 січня — кінець вересня 1905 р.) — поча­ток і розвиток революції по висхідній лінії, розгортан­ня її вглиб і вшир. Січнево-лютневі страйки і демонстра­ції в ряді промислових міст були не лише відповіддю на "Криваву неділю", а й пройшли під гаслом "Геть само­державство!"

Весняно-літні виступи робітників у Москві, Одесі, Ризі, Баку, Варшаві, Лодзі та інших містах імперії стали поштовхом для руху демократичної інтелігенції, міської середньої та дрібної буржуазії і селян. Значною револю­ційною подією стало повстання матросів на панцерни­ку "Князь Потьомкін-Таврійський", що було підтримано матросами інших кораблів. Хвиля революційних висту­пів охопила Прибалтику, Польщу, Україну, Білорусію, Закавказзя.

Царизм змушений був піти на першу поступку: 6 серп­ня цар оголосив про створення Державної думи. Проте намагання створити законодавчий орган зі значно обме­женими виборчими правами населення в умовах підне­сення революції закінчилося провалом. Революційно-радикальні партії та організації закликали маси до бой­коту думи.

Другий етап (жовтень — грудень 1905 р.) характе­ризувався найвищим піднесенням революції. Загальний всеросійський жовтневий страйк (2 млн учасників) при­мусив царя видати Маніфест 17 жовтня" Про вдоскона­лення державного порядку" (запровадження ряду полі­тичних свобод і заснування не законорадчої, а законо­давчої думи на основі розширення виборчих прав). Обі­цянки царя не спинили революції: відбулися виступи в армії та на флоті, серед яких найзначнішим було повстан­ня в Севастополі під керівництвом лейтенанта Петра Шмідта. Робітництво, революційно настроєні солдати, подекуди і селяни самочинно створювали Ради робітни­чих депутатів.

Налякані розмахом революційного руху і сподіваю­чись на надання політичних свобод, ліберали створили політичні партії. У жовтні сформувалася Партія народної свободи (кадетів), що відображала інтереси міської буржуазії та інтелігенції, ставила за мету встановлен­ня парламентського демократичного ладу у формі кон­ституційної монархії, досягнення загального виборчо­го права, поступового запровадження 8-годинного робо­чого дня, права робітників на страйки і профспілки. У національному питанні кадети не пішли далі надання автономії Польщі та Фінляндії.

Інтереси великих промисловців, фінансової буржуазії та заможної інтелігенції відображав "Союз 17жовтня" (октябристи). Вони намагалися встановити конститу­ційну монархію з сильною виконавчою владою імпера­тора і законодавчою думою, зберегти єдину і неподільну Росію без надання автономії народам імперії.

Інтелігенція, службовці створювали професійно-політичні спілки (учителів, адвокатів, статистів, служ­бовців залізниць і пошти та ін.).

Консервативно- монархічні кола для боротьби проти революційних і демократичних сил організовували чор­носотенні організації.

У грудні 1905 р. царизм придушив збройні виступи, а у розпал збройного повстання у Москві було видано указ про зміну порядку виборів до нової Державної думи.

Третій етап революції (січень 1906 — червень 1907 р.) характеризувався спадом революції. Однак і тоді продовжувалися боротьба пролетаріату і селян, виступи в армії та на флоті, посилився національно-визвольний рух у Польщі, Фінляндії, Прибалтиці, Україні. Проте основним стало питання про вибори до Державної думи.

Розраховуючи на монархічну схильність селян та їхні думські ілюзії, для них було встановлено високу норму представництва у думі. Для міських жителів встановлю­вався високий майновий ценз, щоб забезпечити на вибо­рах перевагу великої буржуазії. Радикальні партії бой­котували вибори. Тому ліберальні партії (кадети і октяб­ристи) здобули в думі 51 % депутатських місць, селя­ни — трудовики — 23, соціал-демократи — 4 % місць.

Центральним у думі стало аграрне питання, законо­проекти з якого запропонували кадети і трудовики.

Обидва законопроекти передбачали створення держав­ного земельного фонду з казенних, монастирських на­дільних і частини поміщицьких земель. Якщо кадети планували вирішити аграрне питання за рахунок селян, то трудовики — за рахунок поміщиків. Дума запропону­вала програму демократизації Росії, проте царизм відки­нув усі вимоги думи і розігнав її.

І хоча під час виборів до II Думи царизм обмежив виборчі права робітників і селян, однак вона виявилася лівішою за першу. Трудовики — селяни, соціал-демо­крати і соціал-революціонери створили Лівий блок і за­воювали 43 % місць. Як і в попередній думі, основним було аграрне питання: трудовики знову наполягали на здійсненні свого плану, а соціал-демократи вимагали цілковитої конфіскації земель.

Як і раніше, депутати від національних окраїн обсто­ювали право народів на автономію, на рідну мову, осві­ту тощо.

Лівий блок думи, його вимоги, особливо щодо земель­ного питання, налякали уряд. її також було розпуще­но. Маніфест царизму від 3 червня 1907 р. проголосив, що майбутня дума має бути "російською за духом'*.

Перша революція в Росії зазнала поразки, проте царизм був змушений дещо змінити соціально-політич­ну систему, встановити демократичні свободи. Поча­ли діяти професійні та інші спілки, легальні політичні партій більш-менш вільна преса, зокрема і національ­ними мовами. Царизм уже не зміг спинити поступового процесу демократизації, Росії.