Боротьба за владу між Центральною Радою і більшовиками в кін 1917-поч 1918

21.Боротьба за владу між Центральною Радою і більшовиками в кін 1917-поч 1918

Проголошення УНР стало визначною подією в житті українського народу. Це був черговий етап у розвитку Української національно-демократичної революції. Сам факт проголошення УНР і визнання її статусу як складової частини Російської федерації був сприйнятий позитивно більшістю населення України. Прихильників повної незалежності серед самих українців було небагато, і вони не мали значного впливу в масах. Деякі історики пояснюють це тим, що рівень національної самосвідомості в українському суспільстві був досить низьким. Але й зараз це питання залишається дискусійним.

Всупереч своїм обіцянкам, Центральна Рада не розв'язала ні аграрного, ні національного питань. Проти селян, які розпочали ділити поміщицькі землі, виси дались каральні загони. 15 листопада Генеральний секретаріат видав наказ місцевим органам влади про придушення селянських виступів проти поміщиків силою зброї. На промислових підприємствах України зростало безробіття, проблему якого Центральна Рада вирішила розв'язати досить своєрідно. Щоб хоч трохи зняти революційний настрій, що наростав серед робітників, вона прийняла постанову вислати з Києва всіх неукраїнців, нібито з метою боротьби з безробіттям.

Для самої Центральної Ради ситуація в Україні в грудні  19]7 року складалась досить несприятливо. Погіршилися відносини з більшовицькою Росією. Бажання Раднаркому втримати під своїм контролем українські землі супроводжувалось    розгортанням    широкої    агітаційно-пропагандистської кампанії проти Центральної Ради, в ході якої остання характеризувалася як контрреволюційна,   буржуазно-націоналістична      організація.   Крім   того, російські       більшовики   підтримували   ліве   крило   українських   партій, намагаючись цим підірвати авторитет УЦР, її внутрішню єдність.   В таких умовах Центральна Рада оголосила більшовицьку партію поза законом і почала здійснювати арешти більшовиків та погроми рад. За її наказом були розпущені   більшовицькі   військові   частини  в  Україні,  які  роззброїли  і вислали за межі республіки. Одночасно уряд вирішив пропустити через Україну частини донських козаків, що поверталися з фронту і були вороже налаштовані проти Радянської влади. Звичайно, Центральна Рада бачила в донських козаках своїх однодумців у боротьбі за майбутню демократичну федеративну Росію. Усе це викликало рішучий протест Раднаркому РСФРР. Маючи  на  меті  активізувати  боротьбу     проти  Центральної  Ради,  уряд Російської  федерації  3   (16)   грудня   1917  року  надіслав  їй     Маніфест-ультиматум    за підписом В. Леніна і Л. Троцького. В цьому документі, разом з визнанням УНР як автономної держави, мали місце грубі спроби втручання у її внутрішні справи. Ультиматум містив чотири вимоги до Центральної Ради:

♦   відмовитись   від   дезорганізації   фронту   (йшлося   про   утворення Українського фронту);

♦  заборонити донським козакам повертатися з фронту через територію

України;

♦  надати допомогу більшовицьким військам на Південному фронті в

боротьбі з генералом О. Каледіним;

♦ припинити роззброєння радянських збройних сил в Україні. На роздуми відводилося 48 годин.

5 (18) грудня Український уряд відхилив ультиматум Леніна-Троцького. Було також прийняте рішення припинити неконтрольоване вивезення хліба на північ і ввести свою грошову систему. З цього конфлікту почались воєнні зіткнення між Радянською Росією і Україною, які продовжувалися з перервами до кінця листопада 1921 року.

Серед населення все наполегливіше стали лунати голоси про необхідність скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, який, за прикладом Радянської Росії, передав би владу робітникам і селянам.

Перший з'їзд Рад України розпочав свою роботу 4 грудня 1917 року в Києві.   На   цьому   з'їзді   більшовики   планували   здійснити   внутрішній переворот   і   захопити   владу   демократичним   шляхом,   тобто   здійснити перевибори і «реконструювати» Центральну Раду у ЦВК Рад України.    Але на   з'їзд,   крім   законно   обраних   делегатів,   прибули   також   і   численні представники  Центральної  Ради   від  селянських   спілок   і   українізованих військових частих, які скасували мандатну комісію з'їзду і самі почали видавати депутатські  мандати.  За цих  обставин делегати  з'їзду  Рад  від більшовиків,   разом   з   лівими   есерами,   деякими   соціал-демократами   та кількома   безпартійними   (всього    127   осіб)   в   знак   протесту   залишили Всеукраїнський з'їзд рад і  переїхали до Харкова, який  на той час  був форпостом більшовизму. В цьому пролетарському центрі, об'єднавшись з делегатами ПІ з'їзду Рад Донецького та Криворізького басейнів, більшовики проголосили скликання альтернативного 1 Всеукраїнського з'їзду Рад, який розпочав свою роботу 11 грудня. На другий день роботи, 12 грудня, з'їзд проголосив  Україну     Республікою  Рад,  обрав  Центральний  Виконавчий Комітет Рад України та визнав Центральну Раду  поза законом, а всі ЇЇ постанови і рішення недійсними. До складу ЦВК було обрано 41 особу, а очолив його лівий український социал-демократ Ю. Медведєв. З'їзд наказав ЦВК    негайно    розповсюдити    на    території    України    всі    декрети    і розпорядження   уряду   Радянської   Росії  -   про   мир,   землю,   робітничий контроль над виробництвом, про дсмократізацію армії, про розширення прав органів місцевого самоврядування, а також прийняв рішення про зміцнення федеративних зв'язків з Радянською Росією.

Незважаючи на те, що на харківському з'їзді було лише близько 200 делегатів, які представляли всього 89 рад (з-понад 300 існуючих на той час в Україні) та військово-революційних комітетів, що фактично свідчило про нелегітимність цього зібрання, його рішення все ж таки дуже швидко були визнані Радянською Росією правочинними.

17 грудня було оголошено про створення маріонеткового радянського уряду України - Народного секретаріату у складі Ф. Сергеєва (Артема), В. Аусема, Є. Боні, С. Бакинського, В. Затонського, М. Скринника та ін. Протягом деякого часу уряд не мав голови, і засідання вела Є. Боні. Отже, новостворена радянська державність була привнесена ззовні, а не сформувалася органічно всередині українського суспільства. Майже всі члени українського радянського уряду були більшовиками.

Таким чином, на початку 1918 року на території України діяли два уряди, які наполегливо стверджували, що кожен з них - український і робітничо-селянський. Почалась "війна декретів". Харківський уряд, за яким стояли російські більшовики, поступово розширював територію Радянської України. Так, уже в грудні більшовики прийшли до влади в Катеринославі, в січні 1918 року більшовики вигнали калединців з Донбасу. Згодом радянська влада перемогла в Полтаві, Чернігові, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Жмеринці та в інших містах і селах України.