Англійська революція середини ХУІІ ст. английская революция

1.Англійська революція середини ХУІІ ст.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РЕВОЛЮЦії

Напередодні XVII ст. феодальні по­рядки в Англії почали все більше пе­решкоджати розвитку промисловості, торгівлі та сільському господарству. Вся земля вважалась власністю коро­ля. Дворянство при передачі землі у спадщину або при її продажу повин­но було сплачувати у королівську скарбницю певну суму грошей. Дво­ряни (за старою звичкою їх ще нази­вали лицарями) вважалися держате­лями королівської землі, а не її пов­ними власниками. Стати цілковитими (приватними) власниками землі, по­рядкувати на ній на свій власний роз­суд мріяла більшість англійського дворянства, яка до того часу вже пе­ретворила свої землі на товарні (для ринку) господарства.

Перешкодою на шляху до перетво­рення землі із умовної, «за волею ко­роля», (феодальної) власності на власність приватну (капіталістичну) була королівська влада нової династії Стюартів (з 1603 р.). Спираючись на стару дворянську знать, англіканську церкву, Стюарти спробували встанови­ти в Англії класичну форму абсолю­тизму (на зразок тієї, що склалася у Франції та Іспанії). Це призвело до конфлікту королівської влади з парламентом - представницьким органом, що існував у Англії з XIII ст.

У нижній палаті парламенту - палаті общин - сформувалася опозиція (про­тестуюча група) представників буржу­азії і «нового» дворянства, що обуржу­азилося. Збільшення податків, введен­ня поборів, прагнення правити без пар­ламенту, зовнішня політика, що не стикувалася з інтересами буржуазії і «нового» дворянства, спричинили до­сить рішучий протест опозиції. Кон­флікт між абсолютизмом і парламен­том з найважливіших питань внутрі­шньої із зовнішньої політики став ос­новною передумовою революції. На певному етапі цього конфлікту бур­жуазна опозиція змушена була від­мовитися від парламентських ме­тодів боротьби (протести, промови, заяви) і взятися за зброю.

На початку XVII ст. англійська про­мисловість досягла великих успіхів. За 1540-1640 рр. видобуток кам'яного вугілля збільшився з 200 тис. до 1,5 млн тонн на рік. За цей же період ви­добуток залізної руди зріс у 3 рази. У країні працювало 800 плавильних пе­чей. Кожна з них давала 3-4 тонни металу на тиждень. У 6-8 разів збіль­шився видобуток свинцю, олова, міді.

Особливе місце у промисловості зай­мало виробництво сукна, основою яко­го було вівчарство. На початку XVII ст. вовну обробляли в усій країні. Англія постачала на зовнішній ринок тільки готові вовняні вироби. Водночас роз­вивалися нові галузі - виробництво ба­вовняних та шовкових тканин, скла, паперу та ін.

Цеховий устрій міського ремесла відстоював старі форми виробництва, але вирішальна роль належала вже новій формі організації праці - ману­фактурі.

Виникненню нових мануфактур сприяли огороджування, що позбавляли селян землі г Безземельні селя­ни ставали робітниками розсіяної (робота на дому) мануфактури. Було вже чимало централізованих ману­фактур, в яких під одним дахом пра­цювала велика кількість робітників. Великі мануфактури були створені у гірничовидобувній, кораблебудів­ній, зброярській та інших галузях виробництва.

Англія у XVII ст. опинилася на пере­хресті головних торговельних шляхів. Швидко зростав обсяг торгівлі з інши­ми країнами. Підприємливі люди, які мали гроші, об'єднувалися і створю­вали «компанії» (Московська, Марокканська, Остзейська, Ост-Інд-ська та ін.) для торгівлі з визначени­ми районами світу. Створення ком­паній стало свідченням зростаючої мо­гутності й активності англійської тор­гової буржуазії. Вона споряджала заморські експедиції, що приносили добрий прибуток, і це приваблювало грошовитих людей - дворян, фінан­систів, власників мануфактур.

Злам феодального устрою в англійсь­кому селі почався набагато раніше, ніж у місті. Сільська місцевість була дав­но і міцно пов'язана не лише з внут­рішнім, а й із зовнішнім ринком. Тут здавна розвивалося вівчарство - сиро­винна база вовнової промисловості; тут виникли і перші розсіяні мануфак­тури; тут не було тих обмежень і забо­рон на виробництво, які діяли ще у цеховій системі міст. Виробництво вовни приваблювало до себе капітали багатих городян. Воно давало змогу швидко отримати добрий прибуток.

Капіталізм, завойовуючи міцні позиції у сільському господарстві, промисло­вості і торгівлі, змінював структуру (по­будову) англійського суспільства. На перший план висувалися нові люди.

Вищий, титулований прошарок дво-рянства(гфцоги, гранда, барони та ш.)-це «старе» дворянство Основою його життя було феодальне право на землю, верховним власником якої вважався король. У випадку відсутності королі­вської ііідтримки (посади, пенсії, дару­вання тощо) старе дворянство розоря­лося. Щоправда, частина його вже ро­зуміла, що небезпечно сидіти склавши руки у своїх замках і почала вкладати гроті у підприємництво.

Переважну частину дворянства (се^ реднього і дрібного) становило «нове» дворянство, що з'явилося у XVI ст. Воно активно пристосовувало свої во­лодіння до запитів ринку. Але новий дворянин не обмежувався землероб­ством або вівчарством. Його новизна якраз і полягала в тому, що водночас він прагнув бути і був комерсантом, пайовиком компанії, судновласником, промисловцем тощо. Будучи дворяни­ном, він виступав як буржуа, у госпо­дарських і фінансових справах. Його головною метою було отримати як-найбільший прибуток Тому задовго до революції склався союз нового дво­рянства з буржуазією (підприємці, тор­говці, цехові майстри та ін.).

Основну масу англійських селян ста­новили особисто вільні, але поземель­но залежні від власника землі (ленд­лорда) копигольдери (держателі землі за угодою; на руках у них була копія цієї угоди). Повна залежність від дворян-лендлордів призвела до того, що вони ставали переконаними воро­гами феодалізму.

КАРЛ І.ДОВГИЙ ПАРЛАМЕНТ І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ

Вирішальну роль у захисті старого ладу відігравала династія Стюартів, що почала правити з 1603 р. її перший представник на англійському престолі Яків І, не бажаючи рахуватися з пра­вами англщськогб парламенту, вступив з ним у тривалий конфлікт. Його внут­рішня і зовнішня політика обурювала буржуазію і нове дворянство.

Після смерті Якова І (1625) престол посів його син Карл І (160Ф-1649). Легковажний і самовпевнений, він ще більше загострив стосунки з парламен­том, а невдовзі розігнав його і встановив режим «одноосібного панування» (1629-І640). Проте це залишило Кар-ла І без грошей, тому що податки в Англії затверджував парламент. Вишу­куючи кошти, король і його помічни­ки почали грубо порушувати звичаї і традиції країни Це сприяло зростан­ню і зміцненню опозиції королівської влади.

Розв'язавши зі своїми «радниками» війну з Шотландією і зазнаючи в ній поразки, Карл І змушений був склика­ти парламент. Парламент назвали «Довгим», тому що, зібравшись восе­ни 1640 р., він засідав 12 років. День відкриття його засідань (3 листопада 1640) вважається днем^ючатку Англій­ської революції.

Перші два роки діяльності Довгого парламенту можна назвати «мирним». За активної підтримки народу буржу­азія і нове дворянртво (вощ станови­ли більшість у нижній палаті парла­менту - палаті общин) прийняли ряд закбнів^ ЗДо унемоШйвило правління короля без співробітництва з парла­ментом. Було заборонено збирати по­датки, не затверджені парламентом. Були знищені каральні органи абсолю­тизму («Висока комісія» та «Зоряна па­лата»), а головні радники короля - граф Страффорд і архієпископ Лод були відправлені на ешафот.

Дуже важливим моментом у діяль­ності парламенту стало прийняття «Великої Ремонстрації» (протесту), в якій у204*х статтях перераховувалися зловживання короля. Цей документ став своєрідним обгрунтуванням бур­жуазного принципу недоторканності особи та її власності, Зазначалося в ньому і про право парламенту контро^ лговати діяльність королівських мі­ністрів* що вже було елементом кон-ституційної монархії

На початку 1642 р. Карл І залишив неслухняний Лондон і поїхав на північ країни (там перебувала більшість ста­рого дворянства). Там із своїх при* бічників він почав формувати антипар-ламентську армію - роялістів. У той же час парламент формував свою ар* мію. Таким чином, країна розколола­ся на два табори. Прихильників коро­ля назвали кавальєрами (від англ. сауаііег - вершник). В армії роялістів головною ударною силою була кавале­рія. Прихильників парламенту назва­ли «круглоголовими» (за формою за­чіски).

У перших же боях громадянської війни (війна між громадянами всере­дині однієї держави), щр розпочалася восени 1642 р., парламентська армія, сформована з найманців, зазнала по­разки. Це пояснювалося не тільки кра­щими військовими навичками ро­ялістів. На чолі парламентського нео­днорідного війська стояли генера-ли-дворяни. І хоча вони й були против­никами абсолютизму, але повного роз­грому армії Карла І вони не бажали, їхньою метою був компроміс (угода) з королем про поступки на користь обуржуазненого дворянства Оборонна стратегія (ведення війни) гене-ралів-дворян загрожувала парламенту поразкою.

СТВОРЕННЯ АРМії «НОВОГО ЗРАЗКА»

В умовах, що склалися, парламент рішуче пішор на створення армії «но­вого зразка». Почали формуватися якісно нові частини із селян. Ці фор­мування відзначалися не лише доско­нальним знанням військової справи, високою дисципліною, а й глибокою переконаністю у справедливості спра­ви, за яку вони боролися. Свою само­віддану працю вони називали «божою справою», а себе «божими людьми».

Головну роль у новій армії відігравав хоробрий офіцер, талановитий полко­водець і політик, типовий представник нового дворянства Олівер Кромвель (1599-1658). Завдяки йому армію по­повнила плеяда талановитих офіцерів із народу. Кавалеристи Кромвеля («за-лізнобокі», як їх називали роялісти) йшли в атаку, співаючи молитви.

14 червня 1645 р. відбулася битва біля Нейзбі. Кромвель розгромив ко­ролівську армію. Карл І утік до Шот­ландії. Секретний архів короля було захоплено і на його підставі Карла І звинуватили у державній зраді. Шот­ландці видали Карла І парламенту за 400 тис. фунтів стерлінгів. Домовити­ся з парламентом він не забажав. Швидкоплинна друга громадянська війна (1648) закінчилась для нього без­результатно. ЗО січня 1649 р. Карл І Стдоарт, «тиран, зрадник, ворог ан­глійської держави», як було сказано у вироку, був страчений у Лондоні. Йому відтяли голову.

Під час громадянської війни парла­мент конфіскував землі короля, фео­дальної знаті, а також володіння церк­ви. Вони продавалися великими ділян­ками, тому селяни не мали змоги їх ку­пити. Майже всі землі були скуплені «новим» дворянством і буржуазією.

Парламент не скасував залежність се­лян (шпигольдерство) від нових влас­ників землі. У становищі селян нічого не змінилося. Земля для них не стала приватною власністю. Вони, як і колись, платили за землю, але тепер не «рица­рю», а капіталістичному поміщику. Але від цього селянам не було легше.

ВИСНОВКИ

Після перемощу 1609 р. Нідерландської революції почав назрівати антифеодальний конфлікт в Англії. Тут відбувався швидкий розвиток капіталізму в сільському господарстві та промисловості. Крім буржуазії, на шлях підприємництва стала значна частина дво­рянства. Це «нове» дворянство у союзі з буржуазією вступило у конфлікт з абсолютиз­мом. Конфлікт переріс У громадянську війну. Створення армії, що складалася із селян, дало змогу парламенту одержати перемогу над королівським військом і скинути владу Стюартів. Головним завоюванням революції було скасована* феодальної системи зем­леволодіння. Земля стала гфнввтною (особистою, а ш ю^лівськсад) власністю. Селян-ство залишилося у залежності, але тепер у залежності від буржуазних власників.

ЗМОВА ГЕНЕРАЛА МОНКА. ПЕРЕДАЧА КОРОНИ КАРЛУ ІІ.

Невдовзі після страти Карла І Англія була проголошена республікою, влада в якій опинилась у руках генералів армії на чолі з О.Кромвелем. Спеціальним законом було закріплено найважливіші завоювання революції. Крупні (ленд­лорди) та інші дворяни-землевласники перестали бути <<держателями землі>> за волею короля і стали її повними (при­ватними) власниками.

Проте старі феодальні повинності селян-копигольдерів не були скасо­вані і залишилися у повній залежності від нових, буржуазних, власників. Огороджування, що супроводжувало­ся обезземелюванням селян, тривало, але в значно більших обсягах. Пасив­ний протест, який виявився у спробах «копателів» (дигерів) освоювати вільні землі, негайно припинили ге­нерали.

Буржуазії потрібна була сильна вла­да. Англійська республіка дуже швид­ко набрала форми протекторату (про­тектор - охоронець) О. Кромвеля. Це була диктатура, що трималася на ве­личезному авторитеті цього визначно­го політика і державного діяча. За його активної зовнішньої політики була підкорена Ірландія і приєднана Шот­ландія. Проте, коли Кромвель помер (1658), між генералами почалася бо­ротьба за владу.

У цій нестійкій політичній ситуації події прискорив генерал Джордж Монк (1602-1670), який командував англійськими військами в Шотландії. Зрозумівши настрої нових власників, Монк почав таємні переговори із си­ном страченого короля принцом Уель­ським, який перебував у еміграції. Мова йшла про реставрацію (понов­лення) династії Стюартів.

У лютому 1660 р. армія Монка, не зустрівши опору, вступила до Лондо­на. Були проведені вибори до парла­менту, новий склад якого запросив принца Уельського на англійський престол і невдовзі оголосив його ко­ролем Карлом II. Повернувся він на батьківський престол уже не абсолют­ним монархом. Його повернення було обумовлене договором. Карл II під­твердив завойовані новим^ дворян­ством і буржуазією права. Його поз­бавили королівських земель, але призна­чили річне утримання (1,2 млн ф. ст.). Король не мав права створювати постійну армію.

ПРАВЛІННЯ КАРЛА II ТА ЯКОВА Н

Відновлення королівської влади в Англії відбулося не тому, що «кавале­ри» виявилися сильнішими. Змінились настрої нових (а тепер уже головних) власників. Буржуазія звільнилася від обмежень у промисловості й торгівлі. «Нові» дворяни були задоволені пере­творенням їхніх земель у приватну власність, що охоронялась законом. Тепер їм потрібна була сильна влада, яка була б здатною забезпечити нор­мальні умови розвитку капіталізму в Англії.

Здавалося б, що в цих умовах Стю-арти (Карл II і його брат герцог Йор-кський, майбутній Яків II) повинні були осмислити і врахувати уроки ми­нулого і назавжди відмовитися від спроб реставрації абсолютизму. Але сумна доля їхнього батька нічому їх не навчила. Брати прагнули до повернен­ня старого порядку.

Карл II і його уряд почали порушу­вати обіцянки, які дали парламенту. Частина конфіскованих під час рево­люції земель була повернута їхнім ко­лишнім власникам. Хоча у повному обсязі поновити колишню власність було неможливо. Нові власники міцно трималися за свої земельні здобутки. І коли Карл II спробував відновити ка­толицизм, буржуазія зрозуміла, що потрібно діяти. Парламент відповів на це ухваленням закону, що забороняв посадовим особам сповідувати католи­цизм. І взагалі, буржуазія боялася, що Стюарти своєю політикою призведуть Англію до нової революції, яка їй аж ніяк не потрібна.

Наприкінці XVII ст. в Англії відбу­валося швидке зміцнення промислово­го і торгового капіталу. Обсяг промис­лового виробництва, торгівлі і тон­наж морського флоту зросли більш ніж у 2 рази. Таких швидких темпів розвитку ще не знали ні Англія, ні інші європейські країни. Звичайно, король своєю політикою міг порушити всі досягнуті успіхи. Але буржуазія не ба­жала нового кровопролиття і пішла іншим шляхом.

У 70-х роках почали формуватися дві політичні партії (двопартійна система в Англії благополучно існує й тепер). Одна з цих партій - торі (згодом - консерва­тори) - на перших порах виступала як «партія двору». Інша партія - віги (потім -^ ліберали) - була «партією пар­ламенту». Хоча між партіями й існува­ли окремі розбіжності, але обидві вони виявляли інтереси різних групі одного Ш того ж класу нових власників.

У лютому 1685 р. помер «веселий», як його називали в народі, Карл ЇЇ. Престол посів його мдйодшяй брат Яків ІГ, палкий прихильник католи­цизму. Його прихід до влади не зустрів особливої протидії. Повстання; що спалахнуло на південному заході Шот­ландії, Яків П швидко і жорстоко при­душив, що, зрештою, запаморочи до йому, людйн^недалекоглядній, -голеву.

Користуючись слухняністю парла­менту, неорганізованістю молодих партій, страхом буржуазії перед цовою революцією, Яків II створив 40-тй-сячну армій) і вперто повів справу до встановлення абсолютизму й ка­толицизму. Але це створило загрозу володінням багатьох дворян, оскільки землі ці раніше належали католицьким монастирям, - вони були відібрані у них ще у XVI ст..І взагалі, через багато при­чин католицизм не був прийнятним для всього англійського суспільства.

Католицька й абсолютистська небез­пека згуртувала різні політичні та релігійні течії. Торі й віги, знайшов­ши спільну мову, єдиним фронтом по­чали діяти проти Якова П.

ЗАПРОШЕННЯ НА ПРЕСТОЛ ВілЬГЕЛЬМА ОРАНСЬКОГО

Влітку 1688 р. штатгальтеру Гол­ландії Віл ьгельму Оранському (він був чоловіком дочки Якова II Марії) запропонували зібрати військо і разом з дружиною прибути до Англії, щоб посісти королівський престол. Віль-гельм відразу ж зібрав найманців і восени прибув з ними до Англії. У Яко-ва її військо було чисельніпшм, але нія­ких сутичок не відбулося.

Вільгельма підтримала більшість бур­жуазії і дворян, уряд, головнокоманду­ючий королівської армії і навіть члени королівської сім'ї. Залишений усіма, Яків II вирішив утекти, і це якраз усіх влаштовувало. Ніким не затриманий, останній Стюарт перебрався до Франції під захист Людовіка XIV

Ці події стали державним перево­ротом. Втім, він відбувся шляхом «сімейної перестановки» із дотриман­ням закону. Все було досягнуто мир­ним шляхом і названо «славною ре-т волюцією».

На початку 1689 р. голландський штатгальтер став англійським королем Вільгельмом III. А восени цього ж року парламент ухвалив відомий «Білль яро права» (білль - законо­проект), який остаточно заклав фунда­мент нової форми державності - кон­ституційної монархії. Затвердження принципу «король царює, але не пра­вить» означало, що всі найважливіші питання будуть вирішуватись у парла­менті, який складався з представників буржуазних партій. Партія, що отри­мала більшість місць у палаті общин, формувала уряд на чолі з прем'єр-міністром.

зНАЧЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ       

Англійська революція XVII ст. з її «немирним» (1640-1660) і «мирним» (1688-1689) етапами стала найважли­вішою подією першого періоду нової історії.

Революція рішуче покінчила з фео­дальним ладом і тим самим відкрила простір для розвитку нового способу виробництва і нових суспільних відно-сищБуржуазія спільно з новим дворян­ством за активної підтримки народу одержала перемогу не тільки на полях боїв. Ще задовго до цього вона одер­жала перемогу в умах і серцях людей, створивши новий тип людини -сміливої та енергійної. За революцією політичною ця людина протягом ХУШ ст. здійснила промислову революцію і ви­вела Англію на перше місце в світі, пе­ретворивши її на «майстерню світу».

Англійська революція стала взірцем і прикладом для наступних революцій. До її досвіду зверталися ті, хто готу­вав і здійснював Американську (1775-1783) і Французьку (1789-1799) ре­волюції.

ВИСНОВКИ

Буржуазії і новому дворянству після революційної перемоги потрібна була могутня влада. Генерали (після смерті О.Кромвеля) не могли забезпечити захист нової (приват­ної) власності. Завдяки компромісу відбулося повернення на трон династії Стюартів. Друге покоління цієї династії (Карл П, Яків ЇЇ) намагалось встановлювати абсолютистські порядки щодо повернення суспільства до католицизму. Така політика знову супере­чила інтересам буржуазії і буржуазного дворянства. Виник новий конфлікт, який у 1688-1689 рр. було розв'язано мирним шляхом. Останній Стюарт Яків II - утік. В Англії запанував режим конституційної монархії.