. Російсько-турецькі війни другої половини XVIII ст. Входження Північного Причорномор'я та Криму до складу Росії рос тур войны крым 1700

12. Російсько-турецькі війни другої половини XVIII ст. Входження Північного Причорномор'я та Криму до складу Росії

Російсько-турецькі війни за чорноморське узбережжя тривали не одне століття. У другій половині XVIII ст. ця боротьба вступила у завершальну стадію. Вона ознаме­нувалася двома виснажливими війнами- 1768-1774 та 1787-1791 рр. Обидві сторони готувались до вирішаль­ної битви. У планах підготовки Росії до війни значне місце належало Україні. На її території створювалися запаси про­довольства те фуражу, велися оборонні роботи, готува­лися транспортні засоби.З самого початку і до кінця війни 1768-1774 рр. у ній активну участь брало козацтво України. Його рухливі. добре озброєні кавалерійські частини громили турків у районі Очакова, Бендер, під Фокшанами, на р. Римнік, під Ізмаїлом. Запорізькі козаки прославилися в морських операціях: їх швидкохідні та маневрсні чайки потопили, наприклад, турецьку флотилію у гирлі Дунаю (1770 р.). У наступний період російсько-турецьких війн козаки про­довжували завдавати ударів по морських комунікаціях противника, брали участь в облозі турецьких фортець. Після ліквідації Січі (1775 р.) царський уряд і далі вико­ристовував колишніх запорожців у війні. Відомо, наприк­лад, що в другій російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. взяло участь 12,5 тис. козаків з Чорноморського війська. Війни, які вела Росія з Туреччиною, важким тягарем лягли на плечі народу України. Тисячі людей залучалися до будівництва фортець та оборонних ліній. Зросли подат­ки та інші різноманітні побори. Па Україну була поширена загальноросійська система рекрутських наборів (щорічно 1-2 чоловіки від 500 душ). Термін військової служби ся­гав 15 років. Все цс викликало справедливе невдоволення селян та козаків, змушувало їх боронити свою волю. Час­тина українського населення взяла участь у селянській війні під проводом О. ІІугачова. За умовами Кючук-Кай-нарджійського (1774 р.) та Ясського (1791 р.) Мирних до­говорів Російська держава здобула великі території Пів­нічного Причорномор'я та Приазов'я. У 1783 р. до її скла­ду увійшов Крим. Росія одержала право вільного торго­вого судноплавства по Чорному морю. З ліквідацією Крим­ського ханства було також покладено край спустошливим нападам на українські землі татар і турків. Разом з тим татари втратили можливість самобутнього і незалежного розвитку.Протягом останньої чверті XVIII ст. адміністративно-територіальний устрій Південної України зазнавав неод­норазових змін. Утворювались губернії, які пізніше реор­ганізовувались у намісництва. Нарешті, відповідно до ука­зу Павла І від 1796 р., замість Катеринославського та Вознссснського намісництв і Таврійської області (створена на землях колишнього Кримського ханства з центром у Сімферополі) було організовано Новоросійську гу­бернію.

Розподіли Польщі і входження Правобережної України до складу Російської імперії

У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією.Таким становищем Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розчленувати Поль­щу, розширити за рахунок її території свої володіння. їх лякало також поширення ідей Просвітництва, а згодом -ідей Французької революції. Перший поділ Польщі відбув­ся у 1772 р., в результаті якого до Росії відійшли, в основному, білоруські землі. Наступні два поділи відбу­лись наприкінці XVIII ст.

Під впливом Великої французької революції у Польщі розгорнувся масовий визвольний рух. який очолив Т. Костюшко. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина II направила до Польщі війська, які згодом очолив О. Суворов.Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня ! 792 р. Королівська армія опору майже не чинила. Одні за одним здавалися польські гарнізони. Незначні сутички відбули­ся лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. На сере­дину 1792 р. військові операції практично припинилися. Але минув майже рік, перш ніж були реалізовані плани царського уряду. 27 березня 1793 р. з'явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна включалася до складу Росії.Незабаром розпочалося складання населенням краю присяги на відданість Росії (крім селян, за яких присягали поміщики). Воно відбувалося досить швидко і без особли­вих ускладнень.Внаслідок поділу Польщі у 1793 р. до Росії відійшла територія Правобережної України (Подільське, Волин­ське, Брацлавськс і Київське воєводства). Через два роки (1795) відбувся новий поділ Речі Посполитої, ідо Росії відійшли західні землі Волині й Білорусі.Поділи Польщі були реакційним явищем. Польський народ на багато десятиліть втратив свою державну неза­лежність. Разом з тим ліквідація державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя всупереч полі­тиці російського царизму створила сприятливіші умови для розвитку українського народу як у господарській, так і в духовній сферах.Протягом 90-х років XVIII ст. на Правобережжі були поширені загальноімперські адміністративні органи та уста­нови. В краї почали діяти намісницькі, а згодом губерн­ські правління, царські судові органи тощо. Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, від­робляли панщину у маєтках феодалів та сплачували чис­ленні державні податки. Одночасно польські магнати одер­жали від царських властей нові чини, звання, права росій­ського дворянства.

Отже, наприкінці XVIII ст. основна частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Але пробле­ма возз'єднання всіх українських земель в одне ціле оста­точно вирішена так і не була. Частина українських земель (Галичина, Буковина, Закарпаття) потрапила під владу Австрійської імперії. Таким чином, у кінці XVIII ст. україн­ські землі опинилися під владою двох імперій, які здійсню­вали національне гноблення українського народу.