"ПЕРЕБУДОВА" Й РОЗПАД СРСР (1985-1991) перестройка развал ссср

12 I 13 "ПЕРЕБУДОВА" Й РОЗПАД СРСР (1985-1991)

Розпаду СРСР передували декілька основних причин. І. Криза соціальної сфери наприкінці перебудови:

•  за станом на 1988 р. рівень життя народних мас значно погіршився;

• гострою залишалася житлова проблема;

• різко підвищилися ціни на товари першої необхід­ності (за 1990 р. — у 8 разів).

Отже, перебудова, для якої були всі необхідні пере­думови (науково-технічний потенціал, величезні запа­си природних ресурсів, висококваліфіковані кадри фахівців у всіх галузях народного господарства) призве­ла до розпаду унітарної держави, хоча мала на меті їі зміцнення.

Такий перебіг подій — закономірне явище. Концеп­ція перебудови від початку містила серйозні супереч­ності.

Вона намагалася поєднати:

1) централізоване планування з ринковими відноси­нами;

2) збереження монополії КПРС на владу з демократи­зацією та політичним плюралізмом;

3) зміцнення унітарної держави з розширенням прав республік.

Тому перебудова мала такі наслідки.

1. В економічній сфері половинчасте реформування не тільки не стабілізувало розвиток народного господар­ства, а й ще більше його розбалансувало.

2. У політичній сфері непослідовні реформи, часто суперечливі, спричинили розкол суспільства, жорстке протистояння між реформаторами і консервативними силами. Консерватори вбачали в перебудові загрозу своїм інтересам. Оплотом цих сил були партійні апарати всіх рівнів. Системна криза призвела до розбіжностей в інте­ресах республік і центру.

Отже, основні причини краху перебудови такі.

1. Відсутність чіткої стратегії перебудовних процесів та пов'язаних із цим серйозних прорахунків у зовнішній і внутрішній політиці.

2.  Відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, його нерішучість і непослідовність у прове­денні основних політичних та економічних реформ; не­припустимо низький інтелектуальний рівень керівників компартії та держави.

3. Шалений опір перебудові старого партійно-держав­ного апарату.

4. Конфлікт між тоталітарною системою і прагнен­ням народів СРСР до демократії й національного само­визначення.

5. Поразка СРСР в ідеологічному і психологічному протистоянні із Заходом.

Значення перебудови таке.

1. Вона відкрила Україні шлях до самостійності,

2. Сприяла створенню і розбудові нової демократичної держави.

3.  Сприяла пробудженню національної свідомості українського народу.

II. Наслідки "нового політичного мислення" керів­ництва Радянського Союзу в міжнародних відносинах.

У період перебудови нове радянське керівництво від­мовилося від традиційних пріоритетів СРСР у зовніш­ній політиці, що привело до значних змін у міжнарод: них відносинах.

Основні принципи *''нового політичного мислення" такі.

1. Відмова від твердження про поділ світу на дві про­тилежні суспільно-політичні системи.

2. Визнання світу єдиним і взаємозалежним.

3. Відмова від принципу пролетарського інтернаціо­налізму.

4. Визнання пріоритету загальнолюдських цінностей.

Внаслідок реалістичного підходу радянського керів­ництва до вирішення міжнародних проблем:

1) відбулося пом'якшення напруженості між Сходом і Заходом;

2) почався процес роззброєння;

3) було врегульовано "німецьку проблему".

4) припинилося втручання СРСР у справи інших кра­їн, що створило умови для вибору ними власного шляху розвитку. 1990 р, М. Горбачову присуджено Нобелівську премію миру за новий зовнішньополітичний курс.

Характерні риси нового етапу радянської дипло­мати.

1, Відбувалися щорічні зустрічі М. Горбачова з пре­зидентами США Р. Рейганом і Дж. Бушем.

• Переговори на найвищому рівні у Женеві (листо­пад 1985 р.), Рейк'явіку (жовтень 1986 р.). Ці перего­вори були успішними і продемонстрували можливість глибоких змін у радянсько-американських відносинах.

• 8 грудня 1987 р. у Вашингтоні було підписано До­говір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності між СРСР і США. Американська сторона зобов'язува­лася демонтувати і знищити 869 ракет, радянська — 1752.

• У липні 1991 р. між СРСР і США було укладено угоду про обмеження стратегічних озброєнь.

2. Радянське керівництво пішло на припинення ін­тервенції в Афганістані. Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 р. і завершило­ся 15 лютого 1989 р. Війна дорого коштувала Радянській армії — майже 14 тис. осіб загинуло і 50 тис. було пора­нено (за офіційними даними); за підрахунками незалеж­них експертів — 50 тис. загинуло і 180 тис. було пора­нено. Водночас радянські війська знищили понад міль­йон афганців, зруйнували тисячі міст і сіл, змусили кілька мільйонів жителів залишити батьківщину і пе­реселитися доПакистаиу та Ірану. У вересні 1991 р. між США і СРСР було досягнуто домовленості про припинен­ня постачання озброєнь до цієї країни. Проте в наступні роки в країні тривала громадянська війна, точилася жор­стока боротьба між різними групами моджахедів.

3. Велося відкрите обговорення в СРСР проблем взає -мовідносин з країнами "третього світу".

• Радянські "воїнй-інтернаціоналісти" брали участь у воєнних операціях більш як у 20 країнах Африки, Азії, Латинської Америки.

•  "Ідеологічна допомога" країнам "соціалістичної орієнтації" за 20 років становила 700 млрД крб.

• СРСР був найбільшим постачальником зброї у світі (його частка в поставках зброї до інших країн на почат­ку 80-х рр. становила 40 %). За даними американських експертів, у світі -~ близько 50 млн автоматів Калаш-никова.

4. Радянське керівництво відмовилося від підтрим­ки диктаторських режимів.

... Воно припинило допомогу Іраку, засудило іракську , агресію в Кувейті. СРСР не скористався у Раді Безпеки ООЙ правом вето, коли було ухвалено рішення про про-ведецня операції "Буря в пустелі". Це дало змогу зброй­ним силам 28 країну які діяли під американським ко­мандуванням, визволити: Кувейт і завдати поразки баг­дадському режимові.

5. Сталися революції в країнах Східної Європи.

" Тут посилилися масові народні рухи, які виступили за ліквідацію соціалізму. Це привело до розпаду кому-ністіачїїото блоку в Східній Європі, але радянське керів­ництво не намагалося силою придушити ці рухи, визнав­ши право народів на вибір власного шляху розвитку. Відсутність загрози радянської інтервенції сприяла від­новленню і зміцненню демократії в Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії.

6.  Нова позиція СРСР на міжнародній арені дала змогу вирішити "німецьку проблему V

У Східному Берліні, Дрездені, Лейпцигу в жовтні 1989 р., сталися масові антикомуністичні демонстрації. 9 листопада 1989 р. владабула змушена відкрити кордон міжНДРі Західним Берліном, було ліквідовано ^берлін­ський мур", У лютому 1990 р. почалися переговори за формулою "2 + 4" (ФРН, НДР + СшА, СРСР, Велика Британія, Франція). 12 вересня 1990 р. внаслідок пере­говорів у Москві було укладено договір про врегулювання "німецького питання". Угода передбачала об'єднання НДР і ФРН у єдину державу і виведення 300-тисячно-го контингенту Радянської армії до кінця 1994 р. Значну частину цих військ згодом розмістили в Україні. 8 жов­тня 1990 р. — дата возз'єднання Німеччини. Переста­ла існувати НДР і виникла єдина держава—Федератив­на Республіка Німеччина.

7. У листопаді 1990 р. у Парижі відбулася зустріч країн — учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі. СРСР підписав Паризьку хартію, в якій підтвер­джувалася необхідність дотримання країнами —- учас­ницями НБСЄ гельсінських принципів.

Отже, конкретні позитивні результати "нового політичного мислення" були свідченням.реалістично­го й цивілізованого підходу СРСР до вирішення міжна­родних проблем.

Найважливішими результатами стали:

• зникнення радянської загрози;

• завершення "холодної війни".

Незважаючи на те, що ядерна загроза зникла, зали­шилася загроза застосування ядерної зброї в локальних конфліктах.

Вирішення всіх цих питань зовнішньої політики без­посередньо стосувалось України, адже в лавах Радянсь­кої армії було багато воїнш-українців. На території Укра­їни знаходилась ядерна зброя, що становила безпосеред­ню загрозу для самої України.

Спроба державного перевороту в СРСР. Ідея націо­нального суверенітету охопила широкі верстви населен­ня. Намагаючись запобігти розпадові радянської імперії, консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з оточення М. Горбачова вирішили взяти владу до своїх рук.

19 серпня 1991 р., коли М. Горбачов перебував на своїй дачі у Криму (мис Форос), із Кремля на весь світ повідомили про його "хворобу", неможливість по д а льшого виконання обов'язків президента СРСР і перехід пов­новажень глави держави до віце-президента Г. Янаєва. Було заявлено про створення Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС) (російською мо­вою ^г ГКЧП). До його складу, крім Г. Янаєва, увійшли також прем'єр-міністр СРСР В. Пав лов, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов, перший заступник голови Ради оборони СРСР О, Бакланов, міністр внутріш­ніх справ Б. Пуго, голова Селянської спілки СРСР В. Ста-родубцев, президент Асоціації державних підприємств та об'єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку О. Изяков.

Основні події, пов'язані з путчем, розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р.

Президент Російської Федерації Б. Єльцин оголосив путч заколотом, а його організаторів — державними злочинцями. Десятки тисяч москвичів виступили на за­хист "Білого дому" (будинку російського парламенту).

Після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня захопити московський "Білий дім", коли група "Альфа" (спецпід-розділ КДБ) відмовилася штурмувати "Білий дім", де перебували Б. Єльцин та його прибічники, а окремі війсь­кові підрозділи перейшли на бік захисників "Білого до­му", стало зрозуміло, що путч провалився.

21 серпня 1991р. відкрилася надзвичайна сесія Вер­ховної Ради РРФСР. З делегацією парламенту РРФСР М. ГорбаЧов повернувся до Москви.

22 серпня 1991 р. він скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув чле­нів ДКНС із посад, які вони займали. Керівників путчу було заарештовано, а Б. Пуго застрелився.

Події 19—21 серпня 1991 р. — це закінчення процесу перебудови в СРСР.

Розпад СРСР. 7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі (Білорусь) зібралися лідери Білорусі (С, Шушкевич), Росії (В. бльцин) і України (Л. Кравчук). Результатом їхніх переговорів стало підписання 8 грудня 1991 р. угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Основні положення цієї угоди з урахуванням засте­режень, прийнятих Верховною Радою України, такі.

1.  Три держави, які підписали Союзний договір 1922 р., заявляють, що СРСР як держава припиняє своє існування.

2. Кожна з них забезпечує своїм громадянам рівні права і свободи, визнає і поважає територіальну ціліс­ність інших членів Співдружності, недоторканність існу­ючих кордонів, гарантує їхню відкритість, свободу пере­сування і передачі інформації.

3. Високі Договірні Сторони формують на базі угру­повань Збройних сил колишнього СРСР власні збройні сили, зберігаючи спільний воєнно-стратегічний простір та єдиний контроль за ядерною зброєю.

4г. До сфери їхнього співробітництва належать кон­сультації в галузі зовнішньої політики, розвиток спіль­ного економічного простору, митна політика, власні си­стеми транспорту і зв'язку, екологічна безпека, міграцій­на політика, боротьба з організованою злочинністю, лік­відація наслідків Чорнобильської катастрофи.

5. Угода відкрита для приєднання всіх держав.

Місце перебування координаційних органів Спів­дружності— Мінськ.

Діяльність органів колишнього СРСР на територіях членів Співдружності припиняється.

Фактори, що сприяли розпаду СРСР, такі.

Міжнародні фактори.

1. Поразка соціалістичного табору в "холодній війні", розпад соціалістичної системи.

2. Активізація регіональних конфліктів. Увага керів­ництва більшості країн Заходу була зосереджена на двох гарячих точках — кризі у Перській затоці та наростанні воєнного конфлікту в колишній Югославії.

Внутрішні фактори.

1. Погіршувалася соціально-економічна та політична ситуація в СРСР.

2. Центр фактично втратив контроль за подіями на місцях.

З. Посталилися відцентрові тенденції в союзних рес-

публіках. _ '.

, '. 4» ЇІораз?еа заколоту, тимчасова розгубленість кон-сервативних сил.

5. Намагання Росії зберегти головну рольпісля за­колоту 19—21 серпня 1991 р. Керівництво Радії7 лїквіду-вавіпи старий центр, бажало забезпечити собі роль лідера в новому союзі.

Нацїональні фактори.

1. Існування в республіках системи формально легі­тимних (законних) органів державного управління.

2. Бажання місцевої номенклатури звільнитися з-під опіки Москви.

3. Активізація національно-демократичного крила політичних сил республік.                              

4. Посилення відцентрових настроїв у громадській думці після поразки заколоту.

5. Дотримання політичного нейтралітету армією.

6. Небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу.

7. Багатовікова боротьба народів за створення влас­них самостійних держав.