Характеристика енеолітичних старожитностей на Україні энеолит

2.Характеристика енеолітичних старожитностей на Україні

Мідний вік, або енеоліт, у межах території України датується IV-III тисячоліттями до н.е. У країнах Стародавнього Сходу він розпочався понад 5 тис. років тому, а окремі мідні вироби знаходять тут ще раніше, навіть у шарах середини VI тисячоліття до н.е. (Яримтепе в Іраку, Чатал-Гуюк в Туреччині) чи кінця VIII тисячоліття до н.е. (Алі-Кош в Ірані).

З енеолітом пов'язана велика кількість відкриттів і нововведень. Люд­ство опанувало перші метали — мідь і золото. Перша мідь була самородна, знаряддя з неї ковані. Але скоро люди навчилися плавити цей метал з руди. Виникають копальні. Одну з них, що датується IV тисячоліттям до н.е., досліджено, наприклад, в урочищі Аї-Бунар у Болгарії. Тут відкрито великі виробітки мідної руди, виявлено знаряддя праці — рогові кайла, мідні сокири, а також кераміку. З самородного золота в мідному віці виготовляли прикраси.

Виникає орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Доказом цього є знайдена на одному з поселень культури лій частого посуду у Польщі (Кржниця Яра) глиняна статуетка — бики в ярмі. Румунські па-леозоологи встановили деяку деформацію шийних хребців у биків, що ходили в ярмі.

З'являється колесо, а відтак — гарба, в яку запрягали також бика. Зо­браження таких двоколісних гарб є, наприклад, на плитах Кам'яної Могили поблизу Мелітополя. У курганах ямної культури виявлено рештки дере­в'яних гарб. Вперше на території України їх знайдено в кургані Сторожова Могила поблизу Дніпропетровська. Тепер таких знахідок відомо багато. Лише однією Каховською експедицією у 1973 р. було виявлено 29 коліс від возів.

У мідному віці коня привчають до верхової їзди. Важливу роль у прирученні коня відіграли племена середньостогівської і ранньоямної культур степової зони Східної Європи.

Удосконалюється керамічне виробництво, з'являються гончарні печі, залишки яких виявлено, зокрема, у трипільців. Поширюється і розвивається прядіння і ткацтво. Входить у практику циліндричне свердлення кам'яних порід за допомогою порожнистого свердла, що застосовувалося найчастіше при виготовленні бойових сокир-молотів.

У Західній Європі з'являються мегалітичні (великі кам'яні) споруди культового призначення: менгіри (область Бретань у Франції), дольмени, кромлехи (Стоунхендж в Англії) та ін. Створення цих монументів для первісної техніки становило, безперечно, ряд складних технічних завдань, оскільки вага окремих кам'яних брил в конструкції споруд сягає 40-100 і більше тонн. У деяких випадках камені кромлехів привозили більш як за 100 км. Інколи мегалітичні споруди називають "могилами гігантів", а дехто вбачає в них результати діяльності космічних пришельців, що відвідали нашу землю у мідному віці.

Відповідно до змін у виробничій діяльності відбуваються зміни у віру­ваннях, що відбилися в глиняній пластиці, монументальній кам'яній скульптурі, в обряді курганних поховань, орнаментиці. У цей час відбува­ються помітні зміни в соціальній структурі суспільства.

§ 1. Перший великий суспільний поділ праці

У мідному віці для переважної більшості племен основними заняттями, що давали засоби для існування, були землеробство і скотарство. З їх розвитком людина почала менше залежати від примх природи.

За енеоліту посилюється батьківське право у роді, племені. Розвиток продуктивних сил сприяв створенню умов для соціального і майнового розшарування, виділення вождів і повелителів. З'являються багаті похо­вання типу Майкопського кургану на Кубані, усатівських поховань поблизу Одеси тощо. Кількість символів влади вождів і повелителів у вигляді ка­м'яних булав, що з'явилися наприкінці неоліту, в мідному віці зростає, поширюються нові типи цих виробів, наприклад, так звані скіпетри, в тому числі у вигляді голови коня, бика тощо.

Скарби цього часу складаються з мідних виробів і крем'яних шліфо­ваних знарядь, які цінувалися досить високо. Два мідні скарби трипільської культури знайдено, наприклад, у Подністров'ї: в с. Карбуна (Молдова) та в с. Городниця (Івано-Франківська область). У с. Кислицьке на Вінниччині виявлено скарб крем'яних виробів, до складу якого входило понад 20 теслярських сокир.

Економічне розшарування населення, зосередження в руках окремих родових груп багатств спричинювало міжплемінні сутички, що, в свою чергу, зумовило виникнення укріплених поселень — городищ. Найдав­нішими з них в Україні є Михайлівка на Нижньому Дніпрі, Маяки поблизу Одеси, Козаровичі на Київщині. До цього періоду належить значне поши­рення бойових молотів і сокир-молотів, що були, очевидно, основною зброєю близького бою. Спочатку їх виготовляли з рогу оленя, а потім пе­реважно з каменю.

У мідному віці залежно від конкретних природних умов і традицій розвитку економіки в одних груп населення основну роль відігравало землеробство, а в інших — скотарство. Це був перший великий суспіль­ний поділ праці. Пастух — важлива фігура у світовій історії; його образ віддавна втілювався в кам'яних скульптурах, епосі. У пастуших (скотар­ських) племен було більше шкіри, вовни, козячого пуху, м'яса, ніж у землеробів, а в останніх уже виникав надлишок зерна та інших продуктів землеробства, що сприяло розвитку міжплемінного обміну.

Численні пам'ятки землеробських племен мідного віку відомі в Малій Азії і Месопотамії (Тель-Галаф), Закавказзі (Шенгавіт, Шому-Тепе, Кюль-Тепе) і Середній Азії (Анау-Намазга) та ін. Крім землеробства населення займалось тут розведенням усіх видів свійських тварин. Характерними особливостями землеробських культур є осілий спосіб життя, досить роз­винене житлобудування, глинобитне або з застосуванням обпаленої глини, переважання розписної кераміки, велика кількість предметів пластики. Для поховань цих культур характерні плоскі безкурганні могильники.

На поселеннях культури Тель-Галаф у долині Євфрату будували двокімнат­ні житла на кам'яному фундаменті, вулиці вимощували каменем. Ця культура, як і культура Анау-Намазга в Туркменії, характеризується чудовими зразками глиняної пластики. Тут виявлено, зокрема, значну кількість статуеток, а та­кож багато розписаного фарбами глиняного посуду.Під час розкопок Шенгавітського поселення поблизу Єревана виявлено глинобитні житла округлої форми з долівкою, викладеною концентрич­ними колами з гальки. Кераміка з Шенгавіту без розпису, але досить ста­ранно згладжена і лощена. Тут, як і на поселеннях інших землеробських культур, виявлено дрібні мідні речі — шила, пронизки, шпильки.Серед унікальних пам'яток цього часу "золотий" некрополь у м. Варна (Болгарія). Він складається з кількох десятків випростаних на спині і скор­чених поховань, а також кенотафів (могил без скелетів). При похованих в кенотафах виявлено ве­ликі дари,головним чином із золота: браслети, діадеми, намисто, бляшки-аплікації, сережки, "нагубники", "на-очники", а також мідні ви­роби: провушні сокири, ві­стря до списа тощо. В похо­вальних ямах стояло кілька глиняних посудин, деякі з них розписані золотою фарбою, виготовленою на дрібнодисперсійному золо­тому піску.

Племена скотарських культур заселяли, звичайно, території Європи й Азії на північ та північний схід від землеробських. їм властиві рухливий характер життя, більш примітивна кераміка, часто гостродонна. Ці племена першими почали використовувати колесо і пристосували коня до верхової їзди; першими почали насипати кургани на місцях поховань.

На Північному Кавказі розвивалася досить колоритна майкопська культура. Основним заняттям її племен було скотарство — розводили пе­реважно овець і свиней. Майкопський курган, що дав назву культурі, роз­копано наприкінці XIX ст. на Кубані. Він є унікальною пам'яткою мідного віку півдня європейської частини Росії. Тут, під курганом висотою близько 11 м виявлено велику поховальну яму, поділену дерев'яними перегород­ками на три частини і перекриту у два накати дерев'яними стовбурами. Яма оточена кромлехом з брил вапняку. У більшій її частині виявлено "царське" поховання. Покійника покладено у скорченому стані на боці. При ньому виявлено велику кількість знахідок, у тому числі мідні сокири і тесла, глиняний, срібний і золотий посуд. Над покійником було натягнуто балдахін, що тримався на чотирьох стовпчиках, увінчаних фігурками золотих і срібних бичків. На поверхнях металевих посудин відтиснуто зображення тварин (бики, козли, леви), дерев, "озера", двох річок (?) і гори з двома вершинами (можливо, це вершини кавказьких гір Ельбрус і Казбек). У двох інших частинах поховальної ями виявлено також по одному похованню, при кожному з них знахідок було мало.

Крім поховань майкопської культури, відомих головним чином у долині р. Кубань, виявлено і поселення, в тому числі укріплені, — Мешоко, Скала, Ходжох тощо На приграничних територіях скотарських і землеробських культур сформувалися культури, що поєднували в собі риси як перших, так і других. Скотарсько-землеробських культур виділено багато. На півночі Центральної Європи (Німеччина, Польща) відома культура лійчастого посуду. Трохи пізніше тут розвивалася культура кулястих амфор. На території Угорщини, Чехії і Словаччини поширювалися пам'ятки тиського і лендель-ського типів. Племена цих культур проникали і на території України — на Волинь, Поділля, Закарпаття.

У степовій зоні України та в Криму мешкали племена середньосто-гівської, ямної та інших скотарських культур.Класичними зразками землеробських культур на Правобережжі і в Подністров'ї є Трипілля і Гумельниця.

Трипільська культура (IV—III тисячоліття до н.е.). Це одна з найбільш вивчених і яскраво виражених культур розписної кераміки в Європі. Вона займала все лісостепове Правобережжя і Прикарпаття Ук­раїни, а на пізньому етапі поширилася на Волинь і Степ, до Одеси включно. Відкрита культура наприкінці XIX — на початку XX ст. київським архео­логом В. В. Хвойкою, що провів перші розкопки поселень біля Трипілля на Київщині. У подальшому важливий внесок у вивчення трипілля зробили Т. С. Пассек, С. М. Бібіков, Ю. М. Захарук, К. К. Черниш, Т. Г. Мовша, В. І. Маркевич, М. М. Шмаглій, В. Г. Збенович, В. О. Круц, О. В. Цвек, М. Ю. Відейко та ін. Пам'ятки трипільської культури відомі і в Молдові. На території Румунії трипільській культурі відповідають пам'ятки типу Кукутені.

У межах України виявлено близько тисячі трипільських поселень, значну частину з яких розкопано. У розвитку культури виділяють три періоди: ранній (А) — поселення Лука-Врублівецька, Гринівка, Бер-нашівка; середній (В) — Володимирівка.