Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика зунр

22. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика

Західноукраїнські землі (Східна Галичина (центр Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачево), Холмщина і Підляшшя) до закінчення першої світової війни вхо­дили до складу Австро-Угорської імперії. Поглиблення кризи габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. Про це було заявлено 18 жовтня 1919 р. Ця дата вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше отримала назву Західноукраїнська Народна Рес­публіка (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили планам по­ляків, що готувалися створити «велику» польську держа­ву, до складу якої планували включити і західноукраїн­ські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися здобути мирним шляхом з рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським бере ініціативу в свої руки. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання взя­ли під контроль Львів, наступного дня - інші міста Гали­чини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинно-го робочого дня забезпечила новій владі широку підтрим­ку населення.

Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з О. Поповичем. Але вже І 1 листопада край окупували румунські війська. Закарпаття, що стало ареною про­тиборства українських, чеських і угорських організацій, також було зайняте іноземними військами.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з'яви­лася програмна декларація Національної Ради, відповідно до якої ЗУНР проголошувалась демократичною респуб­лікою, соціальну основу якої складали робітники. 9 листо­пада було призначено тимчасовий уряд- Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким. Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918р.,піс­ля зречення імпераюром престолу.

22-26 листопада відбулися вибори депутатів Україн­ської Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будівництву держави перед радикальними соціально-еко­номічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права націо­нальних меншин: їм було віддано ЗО % депутатських місць.

Соціальна стабільність забезпечувалась розпочатою у квітні 1919 р. аграрною реформою. Маєтки великих власників (переважно поляків) експропріювалися, землю планувалося передати малоземельним і безземельним укра­їнським селянам.

Надзвичайно важливим державним актом стало об'єд­нання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. (акт «Злуки») зі змі­ною назви ЗУНР на «Західна область Української Народ­ної Республіки» (ЗОУНР) при повній її автономії.

В умовах конфлікту з поляками вкрай необхідним було формування боєздатної армії. До весни в Українській Га­лицькій Армії (УГА) перебувало 100 тис. чоловік, з яких 40 тис. брали безпосередню участь у бойових діях.

Українсько-польська війна, провал спроб здобути між­народне визнання, фактична міжнародна ізоляція ЗУНР негативно вплинули на її долю. Безрезультатною виявила­ся діяльність ЗУНР та УНР на Паризькій мирній конфе­ренції. 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини, хоча й підкреслювали її тимчасовий характер. Особливо воро­же ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала усильній Польщі противагу Німеччині на сході.

Порівняння історичного досвіду ЗУНР та УНР пере­конує у тому, що:

- в Західній Україні вдалося уникнути радикальних пе­регинів у соціально-економічній політиці;

- на першому місці стояло завдання національного дер­жавного будівництва. Своєчасне здійснення соціально-економічних перетворень забезпечило авторитет ЗУНР серед українського населення;

- належна увага приділялася створенню боєздатної на­ціональної армії