Національно-визвольна війна українського народу. нац визв война 1600 хмельницкий

7. Національно-визвольна війна українського народу.

До   вибуху   Національно-виз вольної   війни   українського народу середини XVII ст. призвело переплетення політичних. ідеологічних та соціально-економічних причин. Політичні та ідеологічні: проведення польським урядом курсу полонізації та покатоличення     українців;      наступ      проти     православ'я (православним  чинилися  перешкоди  в  обійманні  посад  у міському      самоврядуванні,     економічній     сфері     життя, православним   єпископам   заборонялось   засідати   в   сенаті; масове     закриття    православних     храмів);     дискримінація української мови та освіти; як наслідок - стрімкий розвиток серед   українського    народу    національної   самосвідомості; зростання ролі в суспільстві козацтва і перебрання ним функцій представника  українського  народу.  (Козаки  добивались  не лише   зрівняння   у   правах   зі   шляхтою,   але  й   визнання національно-релігійних   інтересів   українців;   у   політичній програмі започатковується розвиток державної ідеї у формі надання певного політичного статусу козацькому  регіону).

Соціально-економічі:       протиріччя       між       козацьким господарством (фермерського типу)» позиції якого в 20-40-х рр.   різко   посилилися   у   південному   і   південно-східному регіонах України і наступаючою сюди в західних і північних регіонів фільварково-панщинною системою господарства, що базувалася   на  праці  закріпаченого  селянина;  суперечність соціальної організації козацького устрою та існуючих у Речі Посполитій    середньовічних    суспільних    відносин;    різке погіршення становища селянства, міщанства й частини дрібної шляхти внаслідок швидкого розвитку фільварково-панщинної системи господарства та її просування у центральні, південні й східні    регіони,   де    селяни   ще   не   були   закріпачені і користувалися певними свободами; образливі форми визиску українців з боку орендарів, серед яких було багато євреїв. За своїм  характером  цей  всенародний рух  був  національно-визвольним  і. антифеодальним.  Не випадково національно-визвольну війну під проводом Хмельницького часто називають українською національною революцією. Спільною головною метою, що всіх об'єднала у боротьбі, була ліквідація польсько-шляхетського   панування   в   Україні,   здобуття   для   рідної батьківщини волі.

За своїм характером цей всенародний рух став націо­нально-визвольним і антифеодальним.

Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства, дрібна та середня православна українська шляхта. Керів­на роль належала неполонізованій козацькій старшині. Го­ловною метою, шо об'єднала всіх у боротьбі, була ліквіда­ція польсько-шляхетського панування в Україні.

Нове повстання очолив чигиринський сотник Богдан-Зиновій Хмельницький. Не знайшовши справедливості, з невеликим загоном однодумців він утік на Січ, де в січні 1648 р. його обрали гетьманом Війська Запорізького. Став­ши гетьманом, він у своїх універсалах закликав народ до повстання. Для боротьби проти Польщі Б. Хмельницький уклав союз з Кримським ханством.

Звістка про події на Запоріжжі швидко поширилася по всіх українських землях. На Подніпров'ї посилилась визвольна боротьба народних мас. Повсюди організовувались повстанські загони.

У перебігу війни можна виділити кілька етапів: пер­ший - 1648, другий - 1649-1653, третій - 1654-1655, чет­вертий - 1656-1657 рр.

Перші перемоги повсталі отримали в битві під Жовти­ми Водами 6-8 травня 1648 р. та 15-16 травня під Корсу­нем. Вони мали важливе значення для подальшого розгор­тання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. по­встання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.

Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 р., закінчилася перемоіою козаків і нищівною поразкою поль­ського війська. Ця перемога відкрила українському вій­ську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, відступили від міста, ру­шили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув ко­зацьку армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило у Київ, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Украї­ну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмель­ницький веде переговори із Московською державою та

укладає угоду з Трансильванією. У 1649 р. війна розгор­тається з новою силою. Польська армія, очолювана коро­лем Яном Казимиром, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ біля м. Збаража.

15-16 серпня 1649 р. відбулася битва з головними си­лами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовом. Коли, здавалось, перемога вже була на боці козаків, татари залишили поле битви. Кримський хан вима­гав, щоб гетьман розпочав переговори з поляками. Було укладено Зборівський договір.

За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, змушені були повертатися до своїх панів.

Зборівська угода 1649 р. не відповідала планам Хмель­ницького, однак він вирішив використати здобуті права для державного будівництва на відвойованих землях.

Військові дії між Україною та Польщею відновилися в 1651 р., коли польські війська, порушивши договір, на­пали на м. Красне. Мужньо боронили місто козаки на чолі з полковником Данилом Нечаєм, але змушені були відступити. Сам Д. Нечай загинув. Наступ польських військ було зупинено поблизу Вінниці загонами Івана Богуна.

Піднялася нова хвиля визвольної боротьби на Поділлі, Волині, Галичині.

Козацько-татарське і польське війська зійшлися у великій битві, що відбулася на кордоні Волині та Галичини, поблизу м. Берестечка 28-30 червня 1651 р. У вирішальний момент татари залишили поле бою. В результаті козаки зазнали поразки.

У вересні 1651 р. в Україну вторглися литовські вій­ська на чолі з князем Радзивіллом. Захопивши Київ та Чер­нігів, вони з'єдналися з польськими військами. Хмельни­цький збирає нову армію, але перевага залишається на боці поляків, тому гетьман погоджується підписати мирну угоду між Україною та Польщею. Умови Білоцерківської угоди були важкими. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис, територія гетьманського управління обмежувала­ся лише Київським воєводством, гетьману заборонялося вести переговори з іноземними державами, польська шляхта здобула право на колишні маєгки в Україні, селяни повин­ні були повертатись до своїх панів.

1-2 червня 1652 р. на Поділлі під горою Батіг відбула­ся битва козаків із 20-тисячною польською армією. У цій битві поляки зазнали страшної поразки, козаки захопили багато полонених, 57 гармат.

У вересні 1653 р. козацьке військо оточило польську армію під м. Жванець на Поділлі, але кримський хан зму­сив Б. Хмельницького підписати у грудні 1653 р. новий мир з Польщею на засадах Зборівського договору.