9. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи
25 липня 1687 р. на козацькій раді було обрано нового гетьмана. Ним став генеральний писар Іван Мазепа. Свою діяльність Мазепа розпочав в умовах підписання нових «Коломацьких статей», що застерігали Україну від порушення умов вічного миру між Московією та Польщею. Гетьману заборонялося мати дипломатичні відносини з іншими державами. Для постійного контролю за українським урядом мала постати залога в гетьманській столиці - Батурині. Мазепа був високоосвіченою людиною, мав значний військовий і дипломатичний досвід, пройшов добру школу управління Україною під керівництвом Дорошенка і Самойловича. Усе це було запорукою його успішної діяльності на гетьманській посаді.
На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин 3 Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Польщу то на південь. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя: Петро І довіряв українському гетьману.
Одним із найважливіших напрямків загально-державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва.архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промовистим є той факт, що лише під його безпосереднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12 храмів. За гетьманування Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи у розвиток архітектури й будівництва настільки значний, що навіть тогочасний архітектурний стиль дослідники називають «мазепинським бароко». Інша царина культурницької діяльності Мазепи - друкарська справа. Видання Мазепинської доби були одними з найкращих українських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи не найбільшу в Україні книгозбірню й обдаровував книжками з цієї бібліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш, ніж церквами й монастирями, опікувався Мазепа Києво-Могилянською академією. Дбав гетьман про організацію нових осередків культури, одним з яких була Чернігівська академія. На думку дослідників, така цілеспрямована й весохоплююча культурницька діяльність Івана Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику.
Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І не почав ламати основи української автономії. Тоді Мазепа вирішив піти на союз зі Швецією. З 1700 р. Московія вела війну зі Швецією, що отримала назву "Північної", за вихід до Балтійського моря. Ця війна ніяким чином не перетиналася з інтересами України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на землях Московії, Прибалтики, Речі Посполитої не проти своїх ворогів, а обстоюючи інтереси царя. Ці походи стали важким тягарем для козацтва. Адже козаки за свою службу не отримували ніякої винагороди, а, навпаки* потерпали від утисків і образ московських воєначальників. Жорстоке ставлення з боку командування й тяжкі умови служби викликали скарги н нарікання, а часом і самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, нових доріг, фортець та інших укріплень. Справжнім лихом стала Північна війна і для інших верств українського населення, бо саме йот коштами споряджалися козацькі війська для щорічних походів на північ. Гетьманщина мусила також утримувати в ряді міст московську армію й військові гарнізони. Крім того, з України у великих кількостях вивозився хліб та інші продукти. Все це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.
Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, у регулярні драгунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни: усунення козацького самоврядування, насадження губернаторів і воєвод* переселення козацького війська в Московію тощо. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа почав розуміти згубність відносин України з Московією.Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І. Мазепа розпочинає таємні перемовини з карлом XII. Коли шведський король у ході військових дій просувався територією України, гетьман перейшов на ЙОГО бік. У квітні 1709 р. з Карлом XII було підписано \ году. У першому пункті договору він обіцяв захищати Україну й не укладати миру з царем, поки українці остаточно й назавжди не визволяться з-під влади Москви та не відновля і ь своїх давніх прав і привілеїв.
І в ним планам не судилося здійснитися. Після Полтавці, ми катастрофи Мазепа опинився на чужині де й помер ' вересня 1709 р. Однак внесок Івана Мазепи у зміцнення української державності за умов неухильного наступу на неї і бо<у російського царату величезний. І хоч ідею дру-і оі' X мельниччини за гетьманування Мазепи не було втілено м ял 11 я, проте вдалося піднести українське господар-і ми» іі культуру, а відтак зберегти ці важливі чинники державної Га національної самобутності, досягти певної стабілізації суспільства. Прагнення Мазепи створити власну і ш ти о політика в царині культури та освіти мали да-іемннжну мету й забезпечили навіть після його поразки майже ХО-літнє існування гетьманської держави, вплинули на весь подальший розвиток українського народу та його державницьких традицій, на формування національної культури. Доба Мазепи - це час відродження України, епоха політичного, економічного й культурного поступу
Комментариев нет:
Отправить комментарий