Загострення кризи тоталітарної системи в Україні у другій половині 80-х-на початку 90-х рр. кризис тоталитарной системы

25. Загострення кризи тоталітарної системи в Україні у другій половині 80-х-на початку 90-х рр.

У 1988 р. набув сили народний рух на підтримку пере­будови; чим далі, тим більше його цілі розходилися з тими обмеженими завданнями, які ставила реформаторська час­тина апарату. Найбільш широкого відгуку політика глас­ності набула у Львові. У червні та липні 1988 р. було про­ведено кілька несанкціонованих і безпрецедентних за сво­їми масштабами мітингів, які очолювали колишні дисиден­ти В. Чорновіл, брати М. і Б. Горині, 1. та І. Калинці. На цих мітингах відкрито говорилося про численні утиски, яких зазнають українці.

У червні 1986 р. проти витіснення з ужитку у школах республіки української мови виступили українські пись­менники, серед яких були О. Гончар, Д. Павличко, І. Драч. За даними міністра освіти В. Фомснка, в Україні у 1987 р. в російськомовних школах навчалося більше половини всіх учнів, а в Києві з 300 тис. учнів українською навчалися лише 70 тис. Однак ця статистика не хвилювала тодішніх партійних функціонерів. Партійний апарат України не по­спішав змінювати національну політику.

У вересні 1989 р. народилася найбільш масова органі­зація - Народний рух України за перебудову, яку очолив поет І. Драч. У лютому 1989 р. були засновані Товариство української мови ім. Т. Шевченка, що діяло поза партій­ним контролем, «Товариство Лева», «Зелений світ».

Швидка політизація суспільства виявилася в мітингах і демонстраціях, наймасовішим з-поміж яких став живий людський ланцюг 21 січня 1990 р. з нагоди відзначення річниці Акта злуки УНР і ЗУНР У цій акції взяли участь близько 800 тис. чоловік.

Під тиском демократичних сил Верховна Рада УРСР прийняла у 1989 р. «Закон про мови», за яким українська мова набула статусу державної. Громадянам України на­давалися правові гарантії вільного використання російсь­кої та мов інших народностей, шо проживали на території республіки.

Найвразливішою ланкою перебудови було важке еко­номічне становище в країні. Започаткована 1986 р. страте­гія прискорення соціально-економічного розвитку на практипі виявилася більшою мірою пропагандистським закли­ком, аніж добре продуманою системою заходів у на­родному господарстві. До того ж її здійснення розпочало­ся різким підвищенням затрат на капітальне будівництво. По суті це була (як і наприкінці 20-х - на початку 30-х рр.) спроба за рахунок введення нових потужностей збільшити загальний обсяг промислового виробництва. Як і тоді, вона в другій половині 80-х років закінчилася крахом. За систе­мою довгострокового будівництва, шо склалася протягом багатьох років, величезні кошти й матеріали, які йшли на спорудження нових об'єктів, не давали швидкої віддачі. Це призводило до чимдалі більшого відставання виробни­цтва товарів, погіршення фінансового становища, збіль­шення грошової маси, зростання дефіциту, зовнішньоеко­номічних труднощів. Особливо в цій ситуації постраждала Україна, оскільки більша частина приросту капіталовкла­день призначалася для інших регіонів.Відчутного удару народному господарству України завдала й непродумана антиалкогольна кампанія, інспіро­вана союзним керівництвом 1985 р., внаслідок якої в республіці було викорчувано 60 тис. га виноградників, зупинено й перепрофільовано багато підприємств, які ви­робляли вино та лікеро-горілчані напої.Неефективність економіки з усією очевидністю проде­монструвала жахлива аварія на Чорнобильській АЕС. Згуб­ний курс на розміщення в Україні атомних електростанцій із недосконалими й небезпечними реакторами призвів до того, що на її і так екологічно забрудненій території було сконцентровано 40 % усіх реакторів СРСР. Ліквідація на­слідків аварії, очищення землі та вод України від радіонуклідів вимагали величезних витрат, які додатковим тягарем лягли на економіку республіки.Проголошена 1987 р. господарська реформа обмежу­валася реорганізацією управління й не передбачала сер­йозних змін у виробничих відносинах. Надання підприєм­ствам деякої самостійності, зокрема у визначенні цін на про­дукцію, виборі виробничих і торгових партнерів, оплаті праці зі збереженням директивного планування, спричи­нило неконтрольоване зростання зарплати, яка не забезпе­чувалася товарами й послугами, розрив господарських зв'язків, подальшу розбалансованість народного госпо­дарства. Стало зрозумілим, що нове союзне керівництво вкотре завело економіку, в тому числі й народне госпо­дарство України, у глухий кут.1990 рік характеризувався подальшим розмиванням підвалин тоталітарного ладу. Все більше на мітингах і в Радах нового скликання вимагали переходу до багато-партійної системи. Політичне керівництво змушене було відмовитися від положення про керівну і спрямовуючу роль КПРС у державі.

Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. по­чався рух за вихід України з СРСР